пʼятниця, 04 жовтня 2019 00:40

"Співаю, щоб не забути, як говорити. Бо людей ніде не видно"

Автор: НАТАЛіЯ ЛАЗУКА
  Богдан Муц переїхав у село Кокошинці Гусятинського району на Тернопільщині 2003 року, коли йому ампутували ліву ногу. Через п'ять років позбувся правої. Тримає кролів і курей, сам обробляє город
Богдан Муц переїхав у село Кокошинці Гусятинського району на Тернопільщині 2003 року, коли йому ампутували ліву ногу. Через п'ять років позбувся правої. Тримає кролів і курей, сам обробляє город

— Коли служив в армії, стрибав із парашутом. Як робив це 42-й раз, зачепився за сосну. Лікарі мене склали. Професор сказав, що після 40 років матиму проблеми з ногами. Так і получилося, — каже 61-річний Богдан МУЦ із села Кокошинці Гусятинського району на Тернопільщині. 2003-го йому ампутували ліву ногу, через п'ять років — праву.

Богдан Степанович за спеціальністю — різьбяр. Закінчив Косівське училище прикладного й декоративного мистецтва. Робив меблі, працював на будівництві. Їздив у Воркуту на заробітки.

— На початку 2000-х у мене почалися сильні болі в ногах, — розповідає. — Уколи не помагали. Спати на ліжку не міг. Лягав на столі на кухні. Після ампутації 10 місяців були фантомні болі. Зараз їх немає, але досі відчуваю п'яти й пальці на ногах. Ночами сниться, що ходжу сам. Часто бачу у снах той останній стрибок із парашутом. Прокидаюся, коли починаю падати.

На подвір'ї Богдана Муца стоїть "Лада". Він має столярку і кузню. По господарству робить все сам.

— Раніше чоловік жив у Тернополі, — розповідає дружина Любов Муц, 61 рік. — Як йому відрізали ногу, переїхав у село. У нас сім'я велика. Маємо двох доньок. Старша тоді вже була заміжня. Із чоловіком і дитиною жила з нами. У нашій квартирі мешкав і старий дідо. Тісно було. Чоловік став на костилі й поїхав у село.

— Це — жінчина хата, — додає Богдан. — Коли переїхав, тут все занедбане було. Повирубував бузину, порівняв город, посадив садок. Зробив 17 клумб — квіти люблю. Провів газ, зробив у хаті туалет і ванну. Надворі поставив душову кабінку. Навіс побудував, щоб можна було сховати машину й мотоблок.

Господар пропонує подивитися город. Чіпляє до себе невеликий причіп.

— Сам придумав таке. Ставлю на нього все, що треба для роботи, і за собою тягну, — пояснює. — Мотоцикл на трьох колесах теж сам зробив. Руль — з "Орльонка", колесо від тачок, а ті два — від катерів. Моторчик поставив від бензопили.

Богдан Степанович мотоблоком їде в кінець городу. Пересідає на подушку з поролону і брезенту, яку називає санками. Дістає з причепа косу і косить люцерну.

— Звичайна коса мені не підходить. Зробив інакшу — зігнуту під кутом. Кошу траву кроликам і курам. Навесні мотоблоком поробив канавки для картоплі, жінка її повкидала, а я позагортав. Сам сапав і підгортав. Восени виорав, а дружина позбирала врожай. Іншу городину саджу вручну. Сапу з пильника зробив. Хоч крива, та практична. Іншими треба добре товкти, а ця і так гарно горне. Рядки роблю на відстані 60 сантиметрів один від одного — щоб я візком між ними міг проїхати. Коли сапаю город, люблю співати українських пісень. Якось приїхав лікар і питає: "А що, Муц напився, що співає?" Відповів: "Нє. Співаю, щоб не забути, як говорити. Бо людей ніде не видно". У селі, може, хат 25. Усі мешканці — пенсіонери.

— Город чоловік сам обробляє, — додає Любов Федорівна. — Я хіба трішки допомагаю, бо ж на роботу ходжу. Працюю в Тернополі продавцем. Сюди приїжджаю тільки на вихідні. Привожу продукти та мийні засоби, бо магазину немає. Щодня йому дзвоню. Як не відповідає, телефоную сусідам. Бо всяке може трапитися. Ми з ним 40 років разом. Навчалися в одному класі.

— Кілька років тому тут хотів побудувати магазин ректор Тернопільського медуніверситету, — розповідає Богдан Степанович. — Планував мене поставити продавцем. Але люди не дали. Двічі на тиждень у село приїжджає автолавка. Один чоловік із сусіднього села ще молоко привозить. А більше ніяких товарів не купиш.

Чоловік запалює цигарку.

— Тютюн і папірки купляю. Папіроси крутить електрична машинка, — каже. — Люблю читати, але літом на це нема часу. Получається тільки взимку. Подобаються історичні романи. Маю невелику бібліотеку.

Вилами закидає на причеп скошену люцерну. Сідає на мотоблок.

— Їдем до курей. Коло них мак посадив. Жінка на Святий вечір купила для куті, а він залишився. То я вирішив попробувати, чи дійде. Посіяв у горщик. Зійшло. Цієї зими не треба до куті купувати.

Запрошує до хати. Сходами піднімається на руках. Вдягає на себе "тапочки" — річ, подібну до невеликої синьої подушки. Прикріплює її до обрізаних ніг. Поясом фіксує на попереку.

— Зробив їх із волока, знизу пришив брезент. Вдягаю, щоб штани не протирати, коли по хаті пересуваюся. Ще мішок собі пошив. У ньому лажу до кролів.

Показує спальню. У вазоні росте пальма, в акваріумі плавають рибки. На серванті стоять фото дітей та онуків.

— Зробив сам усі меблі — ліжко, тумбочки, шафи. Поставив маленький іконостас. Вірю в Бога. Він є на світі, бо інакше я б не піднявся. Раніше зай­мався будівництвом церков. Звів одну в Скориках. Тая церква ще пам'ятає Богдана Хмельницького. Розібрали її й по-­новому склали. Гонтєм покрили. Потім працював на будівництві кількох церков. А тоді зробив собі майстерку у вагончику. Так з ним і переїхав сюди. Два роки тому ще дахи перекривав. Тепер не так багато майструю, як раніше. Але все одно є замовлення. От зараз маю столик зробити на одній ніжці. Люди часто звертаються, як їм треба щось приварити чи заточити. Є в селі медпункт, але він не працює. То я навіть уколи місцевим роблю.

Просить допомогти понести весла. Рушаємо до річки за городом. До кладки прив'язаний човен.

— Будемо плавати? — питає Богдан Степанович і вичерпує воду з човна. — Мені його допомогли зробити місцеві хлопці. Як друзі в гості приїжджають, то мусимо поплавати. Рибу ловимо. Є тут щупочок файний, коропики. Плавати вмію. Легко річку перепливаю, бо ноги вже на дно не тягнуть. Але сам не ризикую. Хіба з друзями.

Зараз ви читаєте новину «"Співаю, щоб не забути, як говорити. Бо людей ніде не видно"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути