— Шукаю цікавої форми деревину. Придивляюся до дерев і пнів, які викорчовую на дачі. Якось довелося витягувати гілку з чужого вогнища, тушив об землю. Такою красивою здалася, — розповідає 77-річний Іван Долюк із Полтави. Вирізає з коріння дерев скульптури політиків, подружні пари, міфологічних героїв, тварин і вигаданих істот.
Іван Петрович живе в двокімнатній квартирі. Вітальня нагадує персональну виставку — на шафах і полицях розставлені роботи майстра. Їх 58.
Господар має сиве волосся та вуса. Виглядає на 20 років молодше.
— Мій секрет молодості — не вживаю цукру й солі. Вино роблю без спирту. В молодості займався спортом. Досі маю гарний прес, — каже Іван Долюк.
В кімнаті мало світла. Стіл, комод, шафу для верхнього одягу зробив сам.
– 1975-го в Хотині під горіхом знайшов перший сучок, — продовжує. — Вирішив зробити з нього скарбничку для грошей. Видовбав гнилу серцевину. З іншої гілки зробив голову з навушниками. Так з'явилася перша робота — "Скарбник". Біля голови є отвори для монет. Коли набираються гроші, йду з онуками в магазин.
Потім виготовив ще кілька робіт і закинув. За основною працею бракувало часу. Активно повернувся до справи вісім років тому. Купив дачу в Абазівці на Полтавщині з ділянкою на 10 соток. Вирішив розширити її — викорчував сотню пеньків.
Іван Долюк підходить до роботи "Засидівся" — чоловік сидить на стільці з піднятою рукою й відкритим ротом.
— Це — політик, — говорить Іван Петрович. — Кричить людям: "Виберіть мене, я вам все дам." І вила позаду має — хоче здатися ближчим до простого люду.
На одну роботу чоловік витрачає кілька тижнів. Працює з фруктовими деревами, сосною, кленом, буком, липою. Оздоблює скульптури тканиною, монтажною піною чи пінопластом, оргсклом, металом.
— Спочатку дивлюся на корінець і намагаюся його зрозуміти, — каже Іван Долюк. — Коли з'явилася ідея, мию його від землі. Додаю образу деталям — десь треба подовжити ногу, змінити кут вигину, аби на лікоть скидалося. Потім шліфую матеріал, фарбую. Використовую різні барвники — від спеціального водорозчинного до звичайної акварелі чи масляної фарби. Останній етап — покриття лаком.
За доходом не женуся. Якось на виставці відвідувачка питає: "Ви продаєте роботи?" Кажу: "Ще не продавав, але можу обміняти на трикімнатну квартиру".
Торік жінка з Києва 2 тисячі гривень пропонувала за роботу "До нових висот". Там жирафа тягнеться до гілки. Сенс — людина завжди повинна досягати своїх цілей. Довго торгувалися, так і не домовилися. Свої творіння можу хіба подарувати. Називаю їх дітьми. Зрадити не можу.
Іван Петрович пригощає домашнім вином і цукерками. З дружиною мають сина, двох доньок і чотирьох онуків.
Розмальовував хлопців хімічним олівцем
– 1950 року старший брат навчався в індустріальному технікумі в Кам'янці-Подільському. Займався кресленням. Я малював природу на звороті його робіт, — каже майстер Іван Долюк. — З олівцями було туго. Ручку заправляли саморобним чорнилом із бузини. Паперу не вистачало. Робили зошити з паперових пакунків із-під міндобрив.
Ходили з хлопцями пасти корів. Я розмальовував товаришів хімічним олівцем. Виходило схоже на татуювання. Вони потім не купалися місяць. Тоді ж на пасовищах вподобав вирізати ножем дерев'яні палиці.
Іван Петрович вивчився на столяра у школі художніх ремесел міста Яворів на Львівщині. До пенсії працював інженером в проектному інституті. Має патенти на 40 винаходів. Зокрема — заводські станки та пристрої для зварювання.
7 
35413
Коментарі