Щодня за одним рецептом тісто було різне

 

Переселенець із Криму 22-річний Ескендер Гафаров удруге почав продавати кримськотатарські солодощі в Києві.

— Свій бізнес хотів запустити ще в університеті. Коли переїхав до Києва вчитися, думав зробити кафе кальянів. Щоб розпочати справу, мав вкласти 50 тисяч доларів. Просив гроші в батька. Він сказав, що це нерентабельно. Тому вирішив продавати солодощі кримських татар. Про­аналізував ринок і виявив, такі є лише в одному супермаркеті. За кілограм просили 200 гривень. Але ласощі виявилися несмачними й несвіжими, — каже Ескендер.

Уперше справу почав 2015-го разом із товаришем. Тоді вже рік прожив у Києві.

— Спочатку хотіли відкрити кафе, де пахлаву готують при відвідувачах. Щось на зразок Львівської майстерні шоколаду. В нас не вийшло таке запустити. Бо не знали, як керувати процесом. Ніколи не займався випічкою, навіть уявлення не мав, як це робиться. Звернувся до матері. Вона з Криму привезла три рецепти пахлави. Разом із тіткою навчила кондитерів, яких ми найняли.

Тисячу доларів витратили на оренду кухні, обладнання, купівлю інгредієнтів та зар­плату кондитерам. Перші продукти продавали в кримськотатарських чебуречних. Люди їх брали неохоче, бо не було реклами та просування. Але найбільша помилка в тому, що не контролював працівників. При мені все робили добре. Без мене — приходили пізно на роботу, тісто колотили навмання. Щодня за одним рецептом воно було різне.

Коли товариш пішов із бізнесу, справу призупинив. Поїхав на два місяці у Крим, щоб переосмислити помилки. Відкривати бізнес удруге наважився торік. Але кардинально змінив підхід. Підписав партнерський договір із турками, які виготовляли національні солодощі під Києвом. У Туреччині пахлава популярна, як в Україні бублики. Турки виробляють солодощі, а я їх реалізовую. Відмовився від ідеї продавати товар у кафе. Тепер іду до людей напряму.

Місяць думав, як назвати компанію. Був варіант "Крим". Вирішив не чіпати цю тему. Не хотів, щоб мене вважали "бідним переселенцем" і купували через співчуття. Зупинився на старовинній кримськотатарській назві "Йосмам". У перекладі "мій скарб", "моя любов".

Почав із просування у соцмережах. Друзі допомогли зробити фотографії. Для оформлення товару замовив коробки. Продаємо не менше кілограма солодощів.

Спершу кілограм пахлави коштував 130 гривень, але клієнтам доводилося платити за доставку. Зараз поставили ціну 180 гривень. Включили ціну за привезення додому. Щодня замовлення роблять три-чотири людини. У місяць можуть купити 100–150 кілограмів пахлави. Маємо постійних клієнтів, які замовляють її на свята. Буває, в коробку з пахлавою кладуть зізнання в коханні чи вибачення.

Є міф, що працювати на себе — легко. Це велика відповідальність і робота 24 години на добу. Тут не буває чистого прибутку. Наприклад, я вторгував на фестивалі 1000 гривень. Та не можу піти в кафе й витратити їх. У мене є постійні витрати на товар чи рекламу.

Половина переселенців розпочали власну справу

— Люди, які виїхали з Криму — амбітні. Торік ми проводили анкетування серед переселенців. Половина відкрили власні справи. Дехто за три роки двічі, а то й тричі змінив направленість бізнесу, — розповідає бізнес-консультант 40-річний Андрій Білецький. — Така активність пов'язана тим, що на півострові вони мали власні справи — працювали з туристами, були землеробами.

Чимало працюють у сфері харчування. У Києві є чебуречні, ресторан кримсько­татарської їжі, пельменні. Був проект, що продавав кримськотатарський плов. Є майстерні з ексклюзивним одягом, прикрасами. Банки охочіше дають кредити саме кримським татарам. У них хороша репутація, вони працьовиті.

Кримчани наполегливі. У Білій Церкві є кримський татарин Заур, який тричі запускав козину ферму. Крім того, мав фермерське кафе, салон краси й автомийку. Останній запуск ферми вдалий. Ми з ним працювали за бізнес-проектом. Кажу: "Нащо тобі ця ферма?" Він пояснив: щодня читав інформацію на зарубіжних сайтах, аналізував помилки. Продукцію тепер возить на Київ, почав виготовляти тверді сири.

Донеччани заробляють на ювелірних виробах, годинниках, експортують сумки. Якщо бізнес не пішов, рідко беруться за нову справу й ніколи не повертаються до попередньої.

Валентина МУРАХОВСЬКА

×