Село Малі Селменці Ужгородського району Закарпаття межує зі словацькими Великими Селменцями. До 1944 року це було одне село. По війні його розділили навпіл. До 2005-го родичі, що жили по різні боки колючого дроту, не могли спілкуватися, доки не відкрили міжнародний пішохідний пункт пропуску.
На вулицях Малих Селменців о 9.00 людно. Усі 200 тамтешніх жителів — угорці. Деякі старожили української не розуміють. На 76 сільських будинків працюють 40 магазинів. Усі вони розташовані біля пункту пропуску. Торгують продуктами, алкоголем, цигарками, одягом, взуттям, будівельними та господарськими матеріалами. Вивіски на магазинах — словацькою, угорською та українською.
Біля пункту пропуску зі словацького боку вишикувалася черга людей. Щодня словаки з усіх прикордонних сіл з'їжджаються до Малих Селменців скуповуватися. В Україні товари вдвічі дешевші.
— Авто залишили на стоянці перед кордоном, — розповідає словацькою Гелена Почійова, 57 років. — Двічі-тричі в тиждень приїжджаю із сином по покупки. Беремо пральні порошки, горілку, сигарети, солодощі. Вони у вас набагато дешевші. Шопінг в Україні на європейські зарплати вигідний. На місяць заощаджуємо 200-250 євро.
У будівельному магазині троє словаків вибирають пластикове оздоблення для стель.
— Другий рік будую хату, — каже Аттіло Сокач, 34 роки. — Замовляю у ваших матеріали. Беру те, що можу перенести через кордон.
Магазини розміщені у приватних, колись житлових будинках. Місцеві здають їх в оренду підприємцям. Ті платять $200-300 на місяць.
71-річний Микулаш Адам пам'ятає, як Селменці розділили 1944-го:
— Я мав тоді 4 роки. Батько розказував, що жителі Малих Селменців дуже раділи, коли між селами поклали колючий дріт. Жителі Великих Селменців мали на нашій території землю. Думали, що після поділу села земля перейде місцевим. Але через два роки до нас прийшли колгоспи і всю землю забрали.
У 1970-х жителям Великих і Малих Селменців дозволили бачитися з родичами.
— На границі стояли ворота. Якщо зі Словакії прийшла телеграма, що хтось із родичів помер або жениться, то селянам дозволяли перейти на той бік на якусь годину-дві. Потім заборонили до кордону підходити.
Жителі Малих Селменців у словацьких родичів бувають рідко.
— Паспорт коштує 500 гривень, віза — ще 350. То дуже дорога поїздка, — каже 64-річна Еттела Сокач. — Але маю за кордоном сина. То мушу їздити до нього в гості.
Перейти до Словаччини через пішохідний пункт пропуску можна за 10-15 хв. Словацькі прикордонники та митники перевіряють сумки. Дозволяють брати на людину по дві пляшки горілки та дві пачки сигарет. Вартість усього купленого в Україні не може перевищувати 300 євро.
У Великих Селменцях 630 жителів. Землю словаки не обробляють, тому навколишні поля пустують.
— Тепер продукти дешевше купити в магазині, ніж вирощувати власними руками, — пояснює сільський староста Людовіт Товт. — Багато тутешніх, як і в Україні, сидять без роботи. А дивіться, скільки будинків порожніх, — показує на старі хати обабіч центральної вулиці. — Старі повмирали, а молодь виїхала на заробітки до Великої Британії. Безробітні отримують по 100 євро щомісячної допомоги від держави.
— Коли поділили село, зразу відкрили школу зі словацькою мовою навчання, — розповідає 70-річний Ладіслав Гілані, який 18 років очолював Великі Селменці. — Її треба було знати перфектно. Якщо на уроці замість словацького слова сказав угорське — платив штраф 1 коруну. Все офіційно. Тому помилятися нам було не вигідно. Наші діти досі спілкуються між собою угорською, бо ми за національністю угорці.
Коли ділили село, кордон пройшов по одному з тутешніх обійсть.
— Так поділили, що будинок із людьми лишився у Словаччині, а хлів із худобою — в Україні. Хто мав засіяну землю у Малих Селменцях, то ще дозволили зібрати врожай і потім перекрили кордон.
У Великих Селменцях є три церкви — греко-католицька, римо-католицька та реформатська.
О 15.00 з України повертаються зо два десятки словаків. Несуть повні сумки продуктів, упаковки з мінеральною водою. На автостоянці все запаковують у автівки.
— Накупив в Україні на 250 євро. Поїв українського борщу, випив каву, — говорить Ондраш Товт, 46 років.
1 
1
Коментарі