У столичному торговельному комплексі "Леонардо" співачка Ніна Матвієнко, 58 років, роздавала диски зі своїми піснями й пригощала фруктами. 10 липня тріо "Золоті ключі", у складі якого виступають Ніна Матвієнко, Марія Миколайчук та Валентина Ковальська, відправиться у двотижневий благодійний тур "Самотності — ні".

— Тріо співатиме пісні в будинках престарілих у Харкові, Донецьку, Запоріжжі, Одесі, Херсоні, — розповідає Ніна Матвієнко. — А початок туру ми з Валею покладемо тут. Марійка не змогла прийти. Ми вдвох заспіваємо.

Жінки обнімаються та співають "Летіла зозуля". У Матвієнко дзвонить телефон.

— Так, доця. Швидше йди додому, бо онучка Улянка вже замучила діда. Він дзвонив, питав, коли ми повернемося, — співачка відкладає телефон, запрошує всіх до столу.

На ньому — варена картопля, смажена риба, соки та фрукти. Сама Матвієнко каже, що соромиться їсти в присутності багатьох людей.

Зізнається, що тур стане для неї випробуванням.

— Це ж східні області. Під час парламентських виборів я  їздила в ці регіони в будинки престарілих. У Донецьку мене не захотіли слухати. Я вийшла на сцену, а десять чоловіків-пенсіонерів закричали: "Мы — коммунисты! Не надо нам этой Хохляндии, давайте нам что-то русское". Я відповіла: "Навіть російський поет Маяковський гарно відгукувався про нашу пісню. Я не думала, що ви не схочете мене слухати", — і зійшла зі сцени. До мене підбігли кілька жінок і почали перепрошувати. Ми разом заспівали.

Матвієнко спирається рукою об стіл, переступає з ноги на ногу. Каже, що стомилася.

— Їду у відрядження, тому встала рано: зварила борщу на три дні, підсмажила м"яско. О десятій ранку була вже в університеті культури на іспитах. Абітурієнти дуже хвилювалися. Один зайшов — руки трясуться, серце калатає. Я йому заспівала, аби заспокоїти, — сміється Ніна Митрофанівна.

— Ніночка — золотце, — каже Валентина Ковальська, обнімаючи Матвієнко за талію. — У неї за всіх болить серце. У Ростові-на-Дону живе самотою її 62-річна сестра Марія. Рік тому вона заслабла. Ніна почала до неї їздити на вихідні. Казала, що не хоче, аби сестра почувалась покинутою. Ніна й сама дуже стомлюється. Після викладання в університеті треба і наготувати, і поприбирати — бо в неї немає ні куховарок, ні прибиральниць.

— Ой, подруго, не хвали мене, — червоніє Ніна.

Каже, що найбільше випробування випало на її родину, коли померла дружина старшого брата Андрія.

У неї немає ні куховарок, ні прибиральниць

— Лишилося четверо дітей. А в мене своїх троє і — трикімнатна квартира. Я прийняла і брата, і його дітей. Був час, коли одна кімната була вся заставлена ліжками. А борщу готувати доводилося по дві 5-літрові каструлі.

Ніна Митрофанівна вважає, що випробування впали на родичів через гріх предків.

— Була війна: хтось когось убив, захищаючись, — і ось уже гріх. Гріх моїх предків тепер спокутує мій син Іван. Три місяці тому він пішов у монастир. Я часто провідую його, ми разом молимося. Іван каже, що в монастирі щасливий. Він там малює ікони, викладає мозаїку, співає, — розповідає Ніна.

Поправляє безрукавку, розшиту червоними квітами. Пояснює, що купила її на фестивалі "Країна мрій".

— А чоловік мені нічого не купив. Він жадібний, — каже сміючись. — Усе купував для музею Івана Гончара. А коли я брала собі якусь вишиванку, вмовляв віддати її в музей. Я кілька днів упиралась, але потім погоджувалась. Не віддам — усе одно забере. Торік ні в чому було йти на "Країну мрій". Тоді я сама вишила собі сорочку за зразком житомирської вишивки, і тепер часто її вдягаю.

Зізнається, що багато речей роздаровує родичам та друзям.

— Подарую й одразу ж забуваю. Якось півдня шукала пасок від спідниці, перерила все. Сіла в розпачі на підлогу, аж тут приходить дочка Тоня й запитує, що сталося. Я розповіла їй про пасок, а вона каже: " Ма, ти ж віддала його племінниці".

— А дітям подруг Ніна часто дарує намисто, — додає Валентина Ковальська. — Якось я прийшла з 9-річною дочкою. Вона міряла на себе Нінині корали. А коли треба було йти додому, не захотіла їх знімати. Ніна подарувала їх нам.

×