"Знаєш, а таки правду кажуть: "Спробував сльози опіуму і все життя будеш плакати", — каже колишній наркоман 30-річний Сергій Зарудний. Півроку тому переїхав у Полтаву з Дніпропетровська, де понад 15 років уживав наркотики.
— Останні півроку не приймаю навіть антидепресантів, — каже. — Усе життя стрибав з одних наркотиків на інші. У 9 років у піонерському таборі вже курив траву та пив якийсь дешевий шмурдяк. Потім дійшло до амфітаміну. У 15 — сидів на героїні. Ніхто мене не змушував, із цікавості спробував. Думав, я сильний, залежним ніколи не буду.
Мати Сергія працювала на швейній фабриці. Батько пиячив, 2002 року помер. Старша сестра з сім'єю живе в Харкові. Із братом стосунків не підтримує.
— За мною нагляду в дитинстві не було. З 10 років більше на вулиці жив. Був у молодіжній банді. Ми розборками між районами займалися, кіоски та перехожих грабували. Я з молотком усюди вештався, особливо на чужих районах. Помню, що малим загримів до міліції із саморобним пістолетом.
У Сергія постійно дзвонить мобільний. Із трубки чути жіночий голос.
— З дружиною Іриною вже 10 років разом. Вона сиділа на клубних наркотиках: екстазі, амфітамін, вінт. Я був у злочинному угрупованні. Ми контролювали наркопритони і проституцію в місті. Всі гроші спускав на наркотики й казино. По вуха був у боргах, речі в ломбарді заставляв. Старші, як дізналися, що я на наркотиках, посадили на два тижні в гаражну яму. Це було жорстко, думав навіть про самогубство.
Вживаючи наркотики, Сергій Зарудний 2000 року вступив до університету. На навчання не ходив. Платив гроші, щоб не відрахували. Одногрупників уперше побачив на третьому курсі.
Розмовляючи, постійно переминає руки. На стільці біля дивана стоїть чашка захололого чаю. П'є з неї невеликими ковтками.
— Місяць сидів у СІЗО, — згадує. — Потрапив туди за вимагання. Там камера на 32 людини, а сидять 74. І туалет один. Тіснота страшенна. Коли на свободу вийшов, лідерів угруповання розстріляли. Я почав працювати. Нє, ну як працювати... Організував з алкоголіків бригаду і крав метал на металургійному комбінаті. З охороною домовлялися. У 24 роки з дівчиною квартиру знімали. Я прийшов п'яний і вколотий, дівчину побив, усі вікна потрощив. Вранці жахнувся: на вулиці мороз, а в нас вікна ковдрами позавішені. Хазяйка вигнала. Думав зав'язати з наркотиками, та замість цього підсів на опіум.
Друзі намагалися допомогти Сергієві.
— Водили до монастирів, знахарок, приватних лікарень. Нічого не діяло. Хлопці раз на машині везли мене в реабілітаційний центр. Умовив їх випустити за сигаретами. Тільки вийшов з авто, зразу тікати. Навіть речі покинув. Я тоді нічого вже не тямив. Для мене існували лише наркотики. Жахався з себе, коли вранці тверезів. Одного дня таки поїхали на лікування в Полтаву. Зараз проходжу реабілітацію. Дива не сталося, я не став повністю здоровий. Та тепер я хоча б знаю все про свою хворобу. Буває, хочеться і випивки, і наркотиків, але відганяю від себе ці думки і бажання.
Виходимо на вулицю. Сергій дістає пачку червоного "Мальборо", закурює:
— Я навчився цінувати життя. Ти глянь, — показує на дерево, — воно скоро розквітне, краса буде. Раніше я її не помічав.
Сергій із дружиною винаймають квартиру в Полтаві. Обоє не працюють. Грошима допомагають друзі. Пара планує мати дитину.
— Дружина дуже хоче, а я не знаю. Боюся, щоб не передалися мої гени. Хоча вік уже такий, що тягнути нікуди. Головне для мене зараз — повністю реабілітуватися. Потім піду на якісь курси. Хочу роботу знайти, лавку ювелірну у Полтаві відкрити. Маю здібності з золотом працювати. До Дніпропетровська не повернуся. Там багато неприємних спогадів.
4 
35413
Коментарі