— Я бы тоже от такого чайника не отказалась, — киває висока брюнетка на два чайники у вигляді військових. Їх показують у столичному Музеї українського народного декоративного мистецтва, що на території Києво-Печерської лаври. 12 грудня тут відкрили виставку "Чайник як привід для бесіди".
Чайники-"солдати" круглі, мають очі й вуса. На плечах кітелів — погони з зірочками. На місці статевих органів — носики.
— Їх зробили у селі Дибенці Богуславського району на Київщині, — розповідає куратор проекту, завідувачка відділу кераміки Ірина Бекетова, 52 роки. — Датуються початком ХХ століття. Обличчя військових дуже докладно й реалістично прописані. Але самі чайники мають гумористичний характер. Один розрахований на 3 літри води. Та їх рідко використовували для заварювання чаю. Скоріше, дарували чи прикрашали чайниками оселі.
Дві відвідувачки хочуть потриматися за носики чайників. Ірина Іванівна забороняє торкатися експонатів. Поряд, на поличках, розставлені чайники з гострими носиками. За формою більше схожі на глечики.
— Їх називаємо "носатками", — каже завідувачка. — До середини ХІХ століття культура чаювання не була притаманна українцям. Чайники використовували для розливання узварів чи трав'яних настоянок.
Ірина Іванівна показує задимлений чайник із діркою біля носика.
— Сам по собі не дуже цікавий, — каже. — Звичайна глечикоподібна посудина, верхня частина вкрита поливою. Стінки тонкі й добре випечені. Значить, робив справжній майстер. Чайник знайшли 1913 року в Києві, коли на території теперішнього Олімпійського стадіону будували павільйони для Всеросійської промислової сільськогосподарської виставки. У чайнику лежали монети часів польського короля Сигизмунда ІІІ. Він правив Річчю Посполитою на рубежі ХVІ-ХVІІ століть. Чайник нам передали без кришки. Що сталося з монетами — невідомо.
Чайники часто реставруємо, але з цим вирішили нічого не робити. Так виглядає природніше й дає змогу відвідувачам зрозуміти, у якому стані потрапляють до нас експонати.
З іншого боку зали показують вироби сучасних керамістів — чайники у формі жінок, птахів, будиночків, ваз із квітами та вітряків. Скульптор 58-річний Сергій Спасьонов показує чайник-куманець. Він має форму бублика. Розмальований геометричними візерунками.
— Чайник зробив за два дні, — розповідає майстер. — Спочатку виліпив на гончарному крузі, потім випалив у печі, скупав у молоці. Його слід використовувати за призначенням. Ще не встиг нічого в ньому заварити, але після виставки обов'язково випробую. Люблю каву чи чайок із вишневих гілочок. Моя бабуся завжди наламувала дрібненьких гілочок, клала у глиняний чайник і заливала окропом. Настоювала кілька хвилин у теплому місці. Чай має темний колір і неймовірний аромат.
— Чай із трав найкраще заварювати у глиняному чайнику, — каже донька Сергія Спасьонова Ярослава, 34 роки. Із чоловіком Олексієм Тодорчуком зробила для виставки чайник з двома носиками — тонким і товстим. — Він убирає аромати трав, що в ньому заварюють, і допомагає їм повніше розкритися. Схожими чайниками користувалися трипільці у третьому тисячолітті до нашої ери. Воду заливали через товстий носик. Наливали напій — через тонкий.
4 
1
Коментарі