28 квітня в лісі під Хмельницьким працівники міського приймальника-розподільника знайшли росіянина 23-річного Сергія Драгунова. Він жив у землянці. 2004-го втік із армії — з президентського полку в Москві. До з"ясування обставин його забрали в приймальник-розподільник у Хмельницькому.
Чекаю на Сергія Драгунова у внутрішньому дворику приймальника. За огорожею надривається німецька вівчарка. Дзвінко клацає замок залізних дверей: "Встати! Обличчям до стіни". У коридор виводять чоловіка в червоному спортивному светрі, синіх подертих джинсах і чорних кедах на босу ногу. Шнурків немає. Руки тримає за спиною.
— В президентском полку я отслужил почти год, потом начались проблемы, — розказує Драгунов. — У Москві без грошей важко жити. Я набрав боргів. Щоб не віддавати, вирішив утекти. Кілька місяців працював різноробочим неподалік Кремля, майже поряд із військовою частиною. Мене ніхто не шукав. Більше року їздив Росією, заробляв гроші на будівництвах. Час від часу навідувався додому у Волгоградську область — хотів зробити паспорт. Мати боялася, що стану бомжем. Із документом нічого не вийшло. Потім сказав матері, що йду назавжди. Продав комп"ютер, вирішив податися в Сочі на заробітки.
Коли гроші скінчилися, ішов по 30–40 км на день. Спочатку втомлювався, а потім звик. Міг безперервно проходити до 100 км — за 20–22 год. Мав карту, саморобний компас. Ночував на деревах.
Сергій дійшов до абхазького кордону.
— Біля самого кордону зустрів чоловіка. Він мене налякав полоном. У мене брат Андрій воював у Чечні, нарозказував усякого. Вирішив туди не йти. Подався в бік України. Кілька разів намагався перетнути кордон, мене ловили і відпускали. Потім познайомився з двома українцями. Вони додому поверталися з Москви, там у них паспорти відібрали. Якась бабка нам розповіла, як перетнути кордон. Так я опинився в Україні.
Деякий час Сергій працював будівельником у Харкові. Потім захотів подивитися на море. Пішов на Одесу.
— Інколи виходив на залізницю, бо автодорогою йти скучно. Зустрів молдаванина, який запропонував продавати по містах всякі дрібнички. Робота не важка, але нудна. Я звернув на Умань, а потім пішов на Західну Україну — побачити гори.
Шнурків немає. Руки тримає за спиною
Торік у жовтні Драгунов дістався Хмельницького. Там і перезимував.
— Зі старих дерев"яних піддонів для цегли збудував землянку приблизно два на три метри і лежанку. На смітнику познаходив деталі — зробив генератор. Розчистив струмок біля землянки, встановив у воду лопасті — від води отримував електроенергію.
Сергій із дитинства захоплювався радіоелектронікою. У 16 років у коробці з-під сірників змайстрував "жучок" — пристрій для прослуховування. Віддав його приятелеві, а той зашив "жучок" у м"яку іграшку і подарував своїй дівчині. Чув усе, що вона про нього говорить.
— У землянці мав радіо та світло, міг книжки читати. У мене невелика бібліотека була: "Життя 12 цезарів", підручник з англійської мови, книжка "Як вдосконалити себе".
Голодував по сім-вісім днів.
— Спочатку хочеться їсти. А через день-два розум відмовляється від їжі. Краще голова працює. Очищається організм. Загострюються всі відчуття. Стаєш краще бачити, чути. Потім купував половину буханця, чверть з"їдав на обід, чверть — перед сном. Увечері розкладав багаття і варив бульйони. Гігієну підтримував. Із 5-літрової пляшки змайстрував душ, а взимку натирався снігом і висихав біля вогню. Я звик до холоду. Під час мандрів не захворів жодного разу.
Удома Сергія чекає бабуся, 76-річна Зоя, мати 56-річна Надія та брат Андрій, 25 років.
— Я не скучаю за ріднею. Маму люблю, але це не означає, що обов"язково маю бути поряд із нею. У Росію повертатися не хочу. Ніяких гарних спогадів про цю країну в мене не залишилося.
Начальник приймальника-розподільника Хмельницького міського відділу міліції Олександр Долобанько каже, що російські колеги по телефону підтвердили інформацію про дезертирство Сергія Драгунова із президентського полку. Позаторік його розшук припинили.
— Якщо цьому прийде офіційне підтвердження і за Сергієм не виявлять якихось правопорушень, його відпустять, — каже міліціонер. — Дадуть відповідні документи і квиток на потяг до Волгограда.
— Я помандрую далі, хочу потрапити в Африку, — каже Драгунов.
1 
1
Коментарі