"Перший раз мама з татом одружувалися в Німеччині, одразу по війні. Шлюб реєстрували в комендатурі англійської армії. Удруге — в Італії, в комуні. Тато був переконаний комуніст. Але цивільний шлюб в Італії не визнають, треба вінчатися. Тому батьки пішли на аудієнцію до Папи Римського за дозволом. Вінчалися, коли мені вже було 5 років. А четвертий шлюб зареєстрували після переїзду в Радянський Союз, у Теплику. У районному загсі тато сказав: "Моя Марія така гарна, що ладен одружитися ще 10 разів". Після цього взяв її на руки й поніс до машини".
61-річна Сандра Галлінгані приїхала в Теплик на Вінниччині у відпустку з італійського міста Салерно. Після виходу на пенсію (25 років працювала педіатром у теплицькій райлікарні) жінка шостий рік доглядає в Італії старшу жінку. У Теплику живе її 33-річний син Сергій із невісткою Ольгою.
— Батьки познайомилися 1943-го, коли вивантажували боєприпаси з вагонів у німецькому Оснабрюку. Мамі було 16, її півроку як забрали в неволю з села Сокиряни Теплицького району. А тато мав 21 рік. Він був італійцем із бригади Гарібальді.
Наприкінці 1956-го родина поїхала в Радянський Союз.
Батько вранці ніс мене на плечах до школи: болото по коліна, а я чоботи губила
— Бабушка Олександра дуже захворіла, — згадує Сандра Сергіївна. — Глухе українське село справило гнітюче враження. Приїхали пізньої осені: дощі, все якесь чорне, несправжнє. Не було телевізора, холодильника, люди світили каганці. Усе село збіглося подивитися на нас. Босі, з репаними ногами. Бабушка підбігла до мами, почала плакати. Щось каже до мене з батьком, а ми тільки плечима зводимо, бо нічого не розуміємо. Я ночами плакала, дуже хотіла в Італію. З усіх українських слів тільки й знала "бабуся", "дідусь", "їсти", "пити". За три шкільні четверті освоїла програму трьох класів. Математику розв"язувала мовчки, ще й весь клас списував. Звичайно, систему освіти годі й порівнювати. В Італії ми вивчали Закон Божий, співали в церковному хорі, до нас була приставлена черниця. А тут мені врізалося в пам"ять, як батько вранці ніс мене на плечах до школи: болото по коліна, а я чоботи губила. Школа була старенька, я сиділа під грубкою, на останній парті, а миші там пішки ходили.
Сандра Сергіївна показує на стіні чорно-білу фотографію дівчинки в білій сукні.
— Це я після першого причастя в Мілані, — зітхає. — До причастя мене вела маміна — хрещена мати, батькова сестра тітка Бруна. З Італії ще запам"яталися обжинки виноградарів — це було професійне свято мами. Вона працювала на виноградних складах. А до того три роки їздила на рисові плантації в гори. Цілісінькими днями в багні, ящірки, гадюки. Приїздила додому з непоганими грішми, але геть на себе не схожа. Якось приїхала, привезла розове платтячко, такі ж банти, туфлики, носочки. А я не впізнала її і давай тікати.
— Батько повертався в Італію?
— Тричі, але сам, бо з родиною не пускали. Щоразу мама ходила сама не своя, боялася, що він залишиться. Коли я приїхала в альпійське село Тревоццо, де народилася, орієнтувалася без особливих труднощів. Колишній сусід побачив мене і за якусь хвильку каже: "Сандра приїхала!". Ви не уявляєте, що я тоді відчула, — поправляє рукою волосся. — Тато народився в родині сироварів. В Італії залишилися три його сестри, племінники. Там поховані його батьки — мої бабуся Кароліна й дідусь Амількар. У родині в нас два генерали, архітектори, підприємці. Дядько має власну шкіряну фабрику. Тітка з чоловіком у центрі Мілана тримали бар, який щодня відвідувало 2 тисячі людей. Довелось закрити, бо російські рекетири діймали.
1943 — українка Марія Сандал та італієць Серджіо Галлінгані познайомилися на станції Оснабрюк у Німеччині
1945, 15 травня — одружилися, добилися аудієнції у Папи Римського
1947, 24 березня — народилася донька Сандра
1956 — Галлінгані переїхали з Італії до України
1974 — Сандра Галлінгані одружилася із міліціонером Михайлом Марейчевим, за рік народила сина Сергія
1988 — зустрілася з італійською ріднею, за рік помер батько Серджіо
з 2003— Сандра працює доглядальницею в Салерно, Італія
3 
35413
Коментарі