У парламентарія Валерія Асадчева, 52 роки, дві полум'яні пристрасті — Бюджетний кодекс і хор. У будні він — заступник голови бюджетного комітету Верховної Ради. А в вихідні — хорист капели "Почайна" Києво-Могилянської академії.
Другий поверх центрального корпусу Могилянки. Неділя. 10 година ранку. Репетиційна аудиторія N 227. Штори дешеві, карнизи алюмінієві, шпалери в квіточку. Попід стінами кілька різнокаліберних шаф часів Горбачова. Посеред зали — стареньке піаніно. На кришці інструменту — пляшка з мінералкою. Із 14 світильників горить половина. На стіні — дерев'яне розп'яття.
— Гос-подь Сава-оф... — гудять, сидячи на стільцях, баси та баритони.
— Са-ва... а не слава! Текст треба вчити. 25-го (вересня. — "ГПУ") концерт (у трапезній Києво-Печерської лаври). Слава — це Метревелі, КПРС... — керує процесом чоловік із профілем і борідкою Мефістофеля, у червоній тенісці.
Коли співаєш "Слава Отцю і Сину" — думаєш про себе і про свого папу
Це Олександр Жигун — диригент "Почайни". Людина-мотор. Друг Асадчева зі студентської лави. Віднайшов невідомі твори Веделя. У вільний від музики час керує Київською управою Української народної партії — міськорганізацію якої очолює Асадчев.
"Високий баритон" — Асадчев з дитячим виразом обличчя сидить в останньому ряду поміж студентами. Щойно його пересадили в центр із улюбленого місця — кутка.
Таня, прес-секретарка, пошепки розповідає, що шеф нітиться, як його фотографують. Очей від нот Валерій Михайлович справді майже не піднімає. Співає старанно, наче дитина.
— Коли співаєш "Слава Отцю і Сину" — думаєш про себе і про свого папу! — наставляє Жигун молодих хористів — вихованців Могилянки.
— Студенти не бояться вас? — поцікавилися ми в пана Валерія вже на вулиці. З ним були Жигун, якийсь клерк з парламентської фракції УНП і дружина Валентина, 54 роки, — приємна моложава білявка в джинсах і червоних мокасинах.
— Це я їх боюся! Бо вони молоді, а я вже старий.
Щоранку "рядовий хорист" Асадчев дисципліновано розспівується в квартирі.
— У ванній, на кухні, в машині. Шукаю правильну звукову позицію, — пояснює. — А в парламенті "співаю" лише про бюджет. Та коли нудно — починаю шукати правильну позицію.
Мама категорично заборонила співати
Ми з'ясували, що сім'я Асадчевих по жіночій лінії — співуча. Колись баба, мама, а тепер і донька, 21-літня Тетяна — студентка юрфаку, — співачки. Донька навіть збирається вступати до Київської консерваторії. До речі, сам Асадчев закінчив там диригентсько-хоровий факультет.
— Моя бабушка Поля знала багато старовинних пісень, — згадує він. — Жили ми у вільному хуторі на кордоні з Білоруссю — без колгоспів. У 17 років у мене прорізався сильний голос. Та от біда — мама категорично заборонила співати. Казала, що не професія це для чоловіка — бути комедіантом.
У родині Асадчевих неспівачка лише Валентина Михайлівна. Зате вона танцює.
— Валентино Михайлівно, — ти які танці зараз учиш? Вона латиноамериканські танцює. Самба, румба.
— Гопак вона вивчила! — озивається уже з машини Жигун.
— А хто партнер?
— Партнер — я, — кричить Жигун. — Швидше, ми спізнюємося!
— Партнер — подруга, — нітиться пані Валентина.
— Був один вечір, — мрійливо згадує Асадчев. — У Відні, в парку Моцарта. Там такий ресторан, гарна альтанка. Оркестр грав Штрауса. Ми з Валею дві години танцювали вальси, польки, мазурки. Доки житиму — не забуду.
2 
1
Коментарі