17 вересня Рустамові Марченку виповнилося два місяці. Він народився у Вінницькому міському Центрі матері і дитини, маючи вагу 715 г. Лікарі кажуть, що критичний момент минув.
— Перший памперс діставав Рустамчикові до шиї, — пригадує завідувач відділення інтенсивної терапії і виходжування недоношених дітей Наталя Шовкопляс, 35 років. — Зараз застібається біля пупка. Майже так, як потрібно. Малюк сам дихає, набирає вагу.
26-річна Оксана Марченко з чоловіком Юрієм Сікорським, 29 років, живуть у селищі Брацлав на Вінниччині. Два місяці тому жінка приїхала у справах до обласного центру. Вона була на 24-му тижні вагітності (це приблизно 5,5 місяця. — "ГПУ"). Почалися перейми. У міському Центрі матері і дитини Марченко народила двійню: хлопчика вагою 715 г і дівчинку — 710 г. Їх помістили у кювези і підключили до апаратів штучної вентиляції легенів.
— Легені малюків були зовсім незрілі, тому ми ввели препарат, який розгортає дихальний орган, — говорить Шовкопляс.
Такі ліки роблять із витяжки легенів великої рогатої худоби. Один флакон коштує 4800 грн. Дітям його вводили двічі. За 10 діб дівчинка померла.
— Хлопчик дихає за допомогою масочки, — пояснює завідувачка. — Через неї надходить підігрітий зволожений кисень.
Рустам народився зростом 31 см. У два місяці важив 1 кг 600 г, виріс на 9 см. Його розвиток наблизився до 32-х тижнів внутрішньоутробного (дитина зазвичай народжується на 40-му тижні). У перші дні життя малюка лікарі ретельно розраховували їжу.
— Білки, жири, вуглеводи, калорії — усе вираховували у міліграмах, — розказує Наталя Шовкопляс.
Годували через зонд цілодобово, аби все було як в утробі матері. У кювезі створювали необхідний мікроклімат. При зниженні температури тіла хоча б на півградуса у кювезі вмикається підігрів.
— Рустам Марченко — перша професійна перемога вінницьких неонатологів, які виходжують дуже маленьких новонароджених. У нашому відділенні до кілограма було шестеро малюків. Вижив лише один, п"ять померли. Вони важили 710, 780 і 815 грамів, — додає заввідділення.
Про все необхідне хлопчикові дбає бабуся Людмила Івашова, 52 роки. Вона працює помічником вихователя Брацлавської школи-інтернату.
— Спочатку хотіла, щоб він був Іванком, — розповідає. — Та Рустамчик теж гарне ім"я.
Оксану Марченко виписали на шостий день після пологів. Після того вона не приїздила в лікарню.
— Я не забула про дитину, — пояснює під час телефонної розмови. — Їздила до Києва, подавала документи на паспорт. Були проблеми з рідними. Треба ж на малюка гроші отримати. А тоді дівчинку хоронили у Брацлаві. Та й їздити із села до Вінниці далеко, це ж 65 кілометрів. До лікарні їздить бабушка. Коли вона телефонує, я завжди поряд. Я в курсі всього. Ви не думайте, що я якась потєряна. Дитину не лишу. У мене є донька. Буде ще й хлопчик.
До народження сина жінка не працювала. Виховувала дворічну Альбіну — дочку від першого шлюбу. До того була приватним підприємцем, торгувала на ринку.
— Альбінка чекає маленького братика, — говорить Марченко. — Розкладає свої ляльки і запитує: "Де малий?".
Оксана і Юрій живуть у цивільному шлюбі. Чоловік працює підсобним робітником у Брацлавській школі-інтернаті.
Незабаром Рустама переведуть в обласну дитячу лікарню.
— Буду їздити, скільки зможу, — витирає сльози Людмила Івашова. — Оксана вся у своїх проблемах. Юрко ж чоловік, що він робитиме з дитиною? Рустамчик буде на мені. Якби хтось допоміг фінансово, бо вийшла вже з усіх грошей. Сьогодні треба було якийсь особливий кремчик купити, а вже не маю за що. Оце їду з лікарні і світу не бачу, плачу.
3 
1
Коментарі
1