Восьмий місяць сидять у СІЗО російського Калінінграда опозиційні активісти Михайло Фельдман, Олег Саввін та Дмитро Фонарьов. 11 березня о 7.34 на місцевій будівлі ФСБ вони встановили німецький прапор.
— В это время в Донецке, Луганске на госадминистрациях начали вывешивать российские флаги, — розповідає журналістка та подруга затриманих Катерина Ткачова, 35 років. — Наши решили пошутить, устроить политическую акцию, чтобы показать параллель: Крым отжали, в Украине повесили российские флаги, а что будет, если в Калининграде повесить немецкий флаг. Ведь это когда-то была немецкая территория. (До 1945 року Калінінград належав до Східної Пруссії і називався Кенігсбергом. — "ГПУ").
43-річний Михайло Фельдман та Олег Саввін, 26 років, — члени Комітету громадського самозахисту. Відкрито критикують політику Володимира Путіна та від початку Майдану організовували у Калінінграді акції на підтримку України. Третій затриманий, 23-річний Дмитро Фонарьов, приїхав відвідати товаришів із Москви.
— Думали, куда повесить флаг, — продовжує Катерина. — Сначала хотели напротив обладминистрации. Уже даже сбили лестницу. Но решили, что она треснет. В результате всунули флаг в пустой флагшток на ФСБ. Даже не на главном здании, а вдали. Возможно, у входа в гараж. Арестовали в тот же день. Первого Фонарева. Потому что он с Москвы и он привез флаг.
Калінінградське СІЗО знаходиться напроти офісу ФСБ у центрі міста по вул. Генделя. На її початку табличка попереджає про заборону відео- та фотозйомки. На будівлях вмонтовані камери спостереження.
О 9.15 мати одного з "в'язнів прапора" Михайла Фельдмана, пенсіонерка Тамара Федорівна, сидить на лавці у пункті для реєстрації відвідувачів. О десятій її пустять до сина. Жінка має елегантно вкладене догори біляве волосся, підведені олівцем тонкі брови. У руках тримає сумочку із тигровим візерунком. Розмовляє з координаторкою Комітету громадського самозахисту 44-річною Анною Мар'ясіною. Жінки виходять на вулицю, бо всередині невеликої кімнати товпляться ще до десятка відвідувачок.
— Я живу в Зеленоградске, за 28 километров, возле моря. Миша — тут, — розповідає Тамара Федорівна на вулиці. З вуст жінки не сходить усмішка. До сина приїжджає двічі на тиждень. — Каждый день вечером звоню Мише, желаю спокойной ночи, спрашиваю, как прошел день. В тот вечер, 11 марта, набрала его. Он был недоступен. Я заволновалась, звонила целую ночь.
Утром приехала к нему на квартиру. Соседка рассказала, что к нему в дверь стучались какие-то двое мужчин. Он открыл. Потом в квартире что-то стукнуло и упало. Эти двое вывели Мишу, были в гражданском.
Я начала ходить по всем отделениям милиции. Только на третий день мне сказали, что он здесь.
Когда увиделись, Миша сказал: "Мама, я все брошу, буду только за тобой ухаживать, я даже женюсь", — сміється Тамара Федорівна. — Я раньше не замечала в нем особой политической активности. Про Украину ничего не говорил. Тщательно все от меня скрывал, чтобы не волновать.
Правозахисний центр "Меморіал" визнав трійку затриманих політичними в'язнями. У суді їх звинувачують за статтею про хуліганство з політичних мотивів. Також вказують на встановлення прапора Німеччини, "як символ необхідності виходу Калінінграда зі складу Росії та приєднання до Європейського Союзу". Михайла Фельдмана у суді захищає Дмитро Дінзе — адвокат ув'язненого в Росії українського режисера Олега Сенцова. Дінзе захищав солістку російського гурту "Пуссі Райот" Надію Толоконнікову до звільнення у 2013-му.
— Ему замахнулись на семь лет срока, — каже Тамара Федорівна.
— В лучшем случае присудят срок, который уже отсидели, — вважає Анна Мар'ясіна. — На последний суд принесли кучу документов, что у Миши плохое состояние здоровья, что Тамара Федоровна инвалид второй группы и нуждается в опеке. Кроме того, у нее нет других родственников. Но на это никто не обращает внимания.
Пока тут сидят, у Фонарева брат в Москве умер, у Саввина — бабушка. Олег очень просился в последний раз с ней увидеться. Но пустили только на похороны.
Сім років тому у Тамари Федорівни помер чоловік. Передачами сина забезпечує сама.
— Он никогда ничего не просит. Всю жизнь так. Чужие дети идут, увидят какую-то игрушку и себе такую же. А Миша никогда ничего. Условия в СИЗО ужасные. Сидит там с наркоманами. Говорит — компания хорошая. Ему всегда все хорошие — просто умеет создать вокруг себя позитивную атмосферу.
— Когда Михаил выйдет, будете просить, чтобы бросил политику? — запитую.
— Не знаю. Точно буду просить, чтобы больше занимался писательской деятельностью. Миша — писатель. — Раньше бы точно отговаривала. Дело в том, что мне товарищи его очень понравились. Я и сама уже выходила на их акции. У меня всегда были такие взгляды — не все нравилось в нашей власти.
Тамара Федорівна вибачається, бо мусить йти. Анна пропонує показати місце, де повісили прапор. Минаємо довгу будівлю з червоної цегли. За три хвилини приходимо до службового входу з пустими флагштоками над воротами. Через кругле віконечко у брамі за нами спостерігає охоронець у формі.
— Теперь так и хочется что-то сюда всунуть, — каже Анна. — У ребят был спор. Миша хотел повесить украинский флаг, а Фонарев и Саввин — немецкий. Я бы тоже украинский повесила. Было бы все понятно. А немецкий наводит на мысли о сепаратизме, о присоединении к Германии. Хотя про сепаратизм больше говорят в самом ФСБ. Им так удобно. За это можно кого-то репрессировать, писать об этом доклады. Тем более 9 мая появилась уголовная статья про сепаратизм.
Анна повертає на центральну площу Перемоги. Посередині височіє стела з орденом у формі зірки. Тут Комітет громадського самозахисту з грудня проводить акції на підтримку України. У Анни до сумки прив'язані синьо-жовті шерстяні нитки, вилинялі від часу.
— Они не так бросаются в глаза, как украинский флажок, — каже. Здесь каждое воскресенье у нас проходят собрания. Выходим с украинским флагом. В конце я играю на флейте гимн Украины. Иногда украинский флаг возмущает прохожих. Как-то десантники подошли: "Уберите, меня это обижает. Я напишу заявление в полицию". Мы ответили: "Пишите". Он написал. Заявление почему-то не приняли. Сказали: "У нас демократия".
3 
1
Коментарі