"Предав я свою Олю, і дуже жалію. Ніколи собі не прощу"

У місті Рені на Одещині живе єдина в Україні родина із прізвищем Дракон. Голова родини 53-річний Олександр Дракон двічі одружувався та розлучався. Обидві його дружини залишили собі його прізвище. Має двоє дітей від першого шлюбу.

Олександр Дракон працює докером у порту. За адресою, де офіційно зареєстрована родина, немає навіть будинку. Він стояв тут у 1990-х, будівля розвалилася. Сусіди радять шукати Олександра в хаті біля кладовища. Там у старій оселі теж порожньо. Олександр купив її торік, але мешкає на сусідній вулиці в будинку друга, який виїхав на заробітки.

Двері відчинені. У коридорі новий ремонт. Стіни відштукатурені, на підлозі ламінат. У кімнаті працює телевізор, вона задимлена від цигарок, але нікого з господарів немає. За кілька хвилин до будинку заходить Олександр у тельняшці і старих спортивних штанях.

Гладить рукою вуса. Вони нерівно підстрижені. Одного зуба немає. На середньому пальці правої руки витатуюваний перстень. Зробив тату ще в армії.

— У дитинстві мене Сарою дразнили, бо по сусідству євреї жили, а я симпатичний був, як дівчинка. Як узнали фамілію, дали клікуху Дракон, — згадує Олександр Арсентійович. Коли робив пропозицію одружитися першій жінці Олі, зразу сказав, що може лишатися на своїй фамілії. У неї красіва — Уварова. Але вона сказала, що любить мене і буде міняти. Я гордий ходив. Вона мені двох діточок народила: Маняху і Сашу. Вони ще малі були, коли я з Танею познайомився. Предав я свою Олю, і дуже жалію. Ніколи собі не прощу. Навіть зараз із нею зустрічаємося, а я не можу їй в очі дивитися. Женився на Тані. Вона теж мою фамілію взяла, їй вона йшла. З нею 20 років прожили. Вона сама винна, що розійшлися. Пиляла мене. На роботі не пий, додому друзів не води. Я ж, крім роботи, ще ремонти роблю і добре получаю. Чого їй ще треба було? Уже років п'ять сам живу. Тяжко без жінки, але третій раз женитися не буду, щоб нікому життя не псувати.

30-річна Марина Дракон — власниця ательє "Портной" в Одесі.

— В детстве свою фамилию терпеть не могла. С нетерпением ждала паспорт, чтобы перейти на мамину фамилию — Уварова, — згадує Марина російською. — Але коли отримувала паспорт, передумала. Зрозуміла, що хочу саме це прізвище. Вирішила, що ніколи не зміню його, навіть коли вийду заміж. На щастя, моєму чоловіку Леоніду моє прізвище сподобалося. Він не наполягає, щоб я його міняла, хоча разом уже чотири роки живемо. Він навіть умовив мене витатуювати дракона.

Марина підсмикує чорну кофтину, на попереку витатуюваний крилатий дракон.

— Тепер жалію, що малюнок вибрала скромний, — проводить рукою по татуюванню, але фотографувати не дозволяє. — Розмах крил малий, а мені хочеться вище літати. Наступного літа піду до майстра, хай домалює більші.

У дитинстві тато вчив мене давати здачу. Казав, бийся, кусайся, але ти маєш бути переможцем. Одного разу я навіть щоку хлопчику в школі прокусила, бо він мене Драконшою обзивав. Характер у мене справді сильний. Думаю, це завдяки цій фамілії.

В ательє заходить її брат, 24-річний Олександр. Він високий, ніс із горбинкою. Працює охоронцем.

— Марина у нас більший дракон, ніж я, вона вспильчива і завжди добивається свого. Через це ми не вжилися в одній квартирі. Через прізвище комплексував у школі. Тепер горджуся. Всі думають, що то кличка.

Ольга і Тетяна Дракони, колишні дружини Олександра, зустрічатися не захотіли.

×