— Мене намагалися вбити багато разів. І я вимушений був убивати. Бачив ворога за півметра від себе, — каже 24-річний Євген ХВЕДЧЕНЯ із Софіївки Золотоніського району Черкаської області. Пішов служити у 18 років. Захищав Донецький аеропорт, брав участь у боях під Дебальцевим.
На зустріч Євген приходить у формі десантника й малиновому береті.
— Після школи пішов навчатися в профтехучилище, але швидко передумав, — продовжує. — Вирішив стати військовим, бо в моєму роду всі служили. 2013 року подав документи на контракт. Тоді був великий конкурс: семеро на одне місце. Але я пройшов. Став солдатом 95-ї окремої десантно-штурмової бригади, що базується в Житомирі. У сімейному гуртожитку дали кімнату й 3100 гривень зарплати. У січні 2014-го під час Євромайдану нашу бригаду підняли по тривозі, а в лютому — відправили на кордон із Кримом. На Донбас поїхали, коли там почалась війна.
Згадує, як охороняв Краматорський аеропорт.
— Тоді місто зайняли сепаратисти. Ми жили в ангарах. Якось із товаришем грали в теніс. Раптом — постріл і міна потрапила в сусідній ангар. Вибуховою хвилею товариша кинуло на підлогу. Тоді ми зрозуміли, що тут війна й нам буде не до жартів. Два місяці воювали за Слов'янськ. Після цього повинні були відправитися на ротацію. Та вертоліт, що мав нас забрати, збили сепаратисти. Довелося затриматися.
Літо 2014-го було важке. Тоді керівництво країни планувало закрити кордон, через який Росія поставляла бойовикам підкріплення, зброю і боєприпаси. Нас вийшли дві тисячі. Щодня вибували по 30–40 осіб — убитих і поранених. Сепаратисти окопалися на висотах. Їх важко було взяти, бо мали три лінії оборони. Попереду стояли місцеві наркомани й алкоголіки, за ними — їхні земляки, але притомні. Їм не давали втікати російські кадрові військові — за нагоди стріляли у спину.
Тоді Євген Хведченя отримав поранення.
— Прилетів "град" із-за російського кордону. Осколок влучив товаришеві в голову. Слава Богу, вижив. На себе я уваги не звертав — адреналін зашкалював. Згодом відчув, що болить під ребрами. Виявилося, осколок застряв у бронежилеті. Але нічого. Брав участь у боях і далі.
Найважче було, коли в Донецькому аеропорту сиділи під безперервними обстрілами. У туалет не могли сходити. Якось на Луганщині штурмували позицію противника. Я біг окопом і зіткнувся з росіянином лице в лице. Він кинув мені під ноги гранату. Врятувався, бо встиг заскочити за поворот. Автомат засипало землею. Відбивався гранатами. Позицію ми взяли, а того бородатого росіянина в червоній шапці я вбив. Наші хлопці брали в полон сепарського комбата Хонду. Знайшли його на шахті в підвалі. Згодом обміняли на своїх полонених.
Євген Хведченя неодружений. Зустрічається з дівчиною із Житомира. До Черкас приїхав у відрядження, шукати бажаючих іти в армію.
4 
35413
Коментарі