У естонському посольстві на вулиці Володимирській у Києві працює 11 людей. Гарною українською розмовляє лише секретарка. Посол Яан Хейн, 46 років, веде до зали для прийомів.

— Кабінет маю невеличкий, — перепрошує він російською. — Туди не запрошую.

Від посла пахне парфумами "Булгарі". На ньому темно-синій смугастий костюм англійської фірми "Форсайт".

Цікавлюся, скільки є часу на інтерв"ю.

— А котра година? — піднімає він манжет сорочки, годинника на руці немає. — О, забув удома! У мене швейцарський годинник, 14 років тому купив. Дружина сказала б, що за марка. А я марок у голові не тримаю. Моя дружина — українка, її прізвище Се-ме-нен-ко, — по складах вимовляє посол. — Половина її родини з Богодухова Харківської області, решта родичів — із-під Ялти.

Як ви познайомилися?

— Їй було 15, а мені — 16. Вона — донька українського військового, народилася в Литві. Коли мала п"ять років, батька перевели до Естонії. Марина займалася фехтуванням у жіночій естонській збірній. А я був помічником тренера.

Як ви освідчилися?

— Ніяк, — розводить руками. — Восени сказав їй, що подобається мені, а поцілувалися наступного літа. Зустрічалися два роки, потім посварилися. Я не хотів служити в радянській армії. Після того, що радянські солдати зробили в Празі та Будапешті, — посол стукає кулаком по столу, підстрибуючи в кріслі. — Донька офіцера не могла цього зрозуміти. Показала на двері й сказала: "Більше до мене не ходи".

У 27 років Яан Хейн одружився з естонкою.

— Ми прожили три роки, дітей не мали. Зрозуміли, що наш шлюб — помилка, і розійшлися. Від другого чоловіка вона народила дітей. Тепер наші діти дружать, —розповідає.

Коли зустрілися з Мариною знову?

— За 20 років, 1997-го, — усміхається Хейн. — Нас звів спільний знайомий, дипломат. Він купив квартиру в домі, де жила Марина. Ми зустрілися в них у гостях. Марина була одружена з росіянином, теж розлучилася. Виховувала доньок Анну і Ксенію. Я запропонував їй поїхати до передмістя Таллінна погуляти — люблю відпочивати на природі. Обручки не подарував, але жити ми почали разом. Шлюб зареєстрували 2000 року.

1999-го в Яана й Марини народилася донька Хелен.

— Тоді батькам дозволили бути при пологах, — пригадує він. — Донька з"явилася на світ 7 березня. Небо було хмарне, на тротуарах лежав бруд. Я подумав: "Бідолашна, приходиш у світ, а тут так сіро". Доки лікарі займалися дружиною, доньку дали мені. Я підніс її до вікна. Раптом з"явився промінь, упав їй на ніс. Хелен чхнула й розплющила очі, — говорить він розчулено.

У Празі мене обслуговував кравець, який шив костюми Вацлаву Ґавелу

Де мешкаєте в Києві?

— На вулиці Комінтерна, це скромна квартира. Метрів двісті,  планування невдале. Шукаємо нове помешкання.

Багато часу проводите вдома?

— Двічі на місяць намагаюся присвятити дружині вихідні. Два місяці тому ходили на оперу Пуччіні "Турандот". У вас прекрасна опера, можна без остраху йти на будь-яку виставу. У робочих поїздках помічаю місця, куди хочу повезти родину. Востаннє їздили до Львова.

Яким транспортом користуєтеся?

— Україна — маленька країна. Тут простіше їздити авто. У мене посольське "Ауді-06". За півтора місяця наїздив вісім тисяч кілометрів. Маю двох водіїв. Один відсипається, другий мене возить.

Дружина працює?

— Ні, вона отримує зарплату як дружина посла, це майже три тисячі гривень. Доглядає за дітьми. Двоє менших, 8-річна Хелен і 17-річна Ксенія, навчаються в американській школі Святошинського району. Старша Анна, їй 24 роки, придумує слогани в пітерській рекламній фірмі, збирається заміж.

Якою мовою спілкуєтеся?

— Російською та естонською, — ледь червоніє Яан. — Українську теж вивчав. У Таллінні українці збираються в церкві біля міської стіни. Її відновив місцевий священик отець Анатолій. Поряд є етнографічний музей. Він вимурував там пічку, влаштував недільну школу та навчає охочих української мови. Я теж ходив на заняття, але плутаю українську з російською. Як це називається, — посол дивиться запитально, — шуржик, да?

А діти українську знають?

— Так, старша знає ще російську, естонську, французьку, англійську та іспанську. Середульша — російську, естонську, англійську та вивчає німецьку.

Балуєте їх?

— Кращий для них подарунок, коли я вдома, — зітхає. — Але грошам вони теж раді. Ксенія влітку влаштувалася в Таллінні поштаркою, прокидалася о п"ятій ранку. Молодша, Хелен, уміє економити. Вибирає в магазині річ, а тоді чекає на знижки.

У яких магазинах одягаєтеся?

— Найкращі речі роблять приватні кравці. Тут поки не маю такого, — поправляє краватку. — Коли працював у столиці Чехії Празі, мене обслуговував кравець, який шив костюми президентові Вацлаву Ґавелу. Взуття купую в Таллінні. У вас або дуже дешево, або задорого. Лише парфуми можна купити за гарну ціну. Я люблю "Булгарі" та "Сент Дюпон".

1961, 10 березня — Яан Хейн народився у столиці Естонії Таллінні в родині військового
1979-1990 — закінчив факультет філософії, потім — аспірантуру Ленінградського держуніверситету
1990-1992 — студент Інституту історії Європи в м. Майнц, Німеччина; Женевського інституту міжнародних відносин, Швейцарія
1993 — уперше відвідав Україну
1994 — радник із питань оборони й політики посольства Естонії в Росії
2000 — тимчасовий повірений у справах естонського посольства в Празі, Чехія
2004 — директор бюро Східної Європи та Центральної Азії МЗС Естонії
із 2006 — посол Естонської республіки в Україні

×