"Я більше 10 років займаюся фермерством, — розповідає 74-річна Валентина Тимощук із Катеринополя на Черкащині. — Знаю, як досягти успіху, щороку засіваю 50 гектарів землі. Але останні три роки не було врожаю. В одне поле вкладала 10 тисяч гривень, а повертала тільки шість".
Із чоловіком 67-річним Павлом Гиричем мешкає у старій хаті на околиці селища. Подружжя багато років перебуває в цивільному шлюбі. У дворі — розібрані мікроавтобус, "запорожець", є трактор, сівалка. Під сіткою від шулік — гусенята. Частина реманенту заросла бур"яном.
— Крадуть, бо ми все не вглядимо, — каже Павло Іванович. — Колеса з трактора познімали, по сей день не знайшли. Весною посадили розсаду помідорів. До ночі з Іванівною спину гнули. Уранці глянули: штук 200 саджанців хтось повиймав.
— Я працівників на роботу законно оформляю, — додає Валентина Тимощук. — Аякже, щоб стаж людям ішов. Переживаю, щоби робітники нагодовані були, особливо у жнива. Усі налоги плачу.
Через усе селище вона прямує на базар підводою. Нею їздить скрізь у справах. Чоловік частіше залишається вдома.
— Колись мені Ваня, синок найменший, помагав. П"ять років минуло, як його найшли повішеним. Узяв і собі два гектари поля, хоча фельдшером був. У мене дочка і зять — лікарі. Вони його добре всьому навчили. Діагноз хворому точно умів поставити.
Павло Гирич виносить із хати фотографію сина.
— Йому скоро 35 було б, — опускає очі. — Ваня в мене один рідний був. Бо Іванівну я з трьома дітьми взяв. Тепер осталися двоє онуків, на Ваню геть похожих. А всього онучат у нас дев"ять. Ваня, буває, сниться мені. Каже, в нього все добре, він не голодний.
Батьки не вірять, що син покінчив із собою.
— Із компанією у барі день народження дочки відзначав, — розказує Валентина Тимощук. — Син вспильчивий був, ревнивий. Жінку свою приревнував. Може, й завелися. У два часа після півночі брату подзвонив, тривожно казав: "Приїжджай!" Серед ночі ніхто нікуди не поїхав. Хто ж знав?
— На похороні роздивився, що у нього шрам на шиї з одного боку широкий, з другого тонкий, — додає батько. — Наче хто ударив збоку. В крові знайшли алкоголь. Написали, що сам наклав на себе руки. Син мав стільки планів, магазин хотів відкривати. Поїхали ми до ворожки. Вона сказала, що його найбільше бив білявий. Ми хотіли, щоб тіло відкопали і провели експертизу.
Валентина Тимощук написала про це до Києва. Звідти лист пішов до Черкас, а тоді повернувся до Катеринополя.
— Сказали, що відкопувати не будуть, бо немає криміналу. Я більше нікуди й не писала. Стала, перехрестилася та й кажу: "Господи, якщо ти є на світі, покарай винних!" Той білявий, що ворожка на нього вказала, рік тому помер від інфаркту. Вони з Іванком одногодки були. З Павлом Івановичем кожного дня встаємо в п"ятій, а лягаємо опівночі. Хочу тих Ваніних два гектари землі переоформити, щоб онуки користувались як спадщиною. Ось уторгую ще, зберу гривень 800, щоб заплатити за документ.
Павло Іванович каже, що готовий продати квартиру в місті Ватутіне, аби віддати борги дружини.
— Не треба, — відказує вона. — Хай квартира буде. Державі я винна з півтора десятка тисяч. А ще у найстаршого сина велику суму позичала. Надіялася, що зберу добрий урожай, поотдаю. По ті роки сіяла просо, так воно ніпочім було. А в цьому не посіяла, то й ціна на нього гарна. Отак везе.
2 
1
Коментарі