— У меня были все шансы стать управляющим банка. Но в 33 года решила начать новый этап жизни. Никогда об этом не жалела, — каже киянка 39-річна Ірина Рибачук.
11 років вона працювала у банку. 2011-го звільнилася з роботи, щоб займатися дизайном інтер'єрів.
Ірина Рибачук призначає зустріч у ресторані "Сушія" на площі Перемоги. Із білого електромобіля "Ніссан Ліф" виходить у коротких джинсових шортах і жакеті із такої ж тканини.
— У школі мріяла стати експертом-криміналістом, — Ірина замовляє американо. Вона народилася в Тростянці на Сумщині. У 7 років із батьками переїхала в Горлівку на Донеччині. — Але провалила іспити в школу міліції. Коли заплакана стояла в аудиторії, один з абітурієнтів порадив йти вчитися в медучилище. Казав: "Там вивчають анатомію. Для майбутнього експерта-криміналіста це згодиться". Послухала і подала документи в Горлівське медучилище. Вже на першому занятті зрозуміла, що це — не моє. Ходила на пари з єдиною думкою: швидше б отримати диплом. Середніх оцінок в мене не було, вчилася на "5" і "2". Один викладач під час самостійних робіт дозволяв користуватися малюнками із зображенням людських органів. На них дрібно писала шпори і зверху розмальовувала кольоровими олівцями. Написаного ніхто, крім мене, побачити не міг. Викладач дивувався: "Бачу, що ти нічого не знаєш. Але ж самостійні роботи пишеш на "5". Покажи мені свої шпори. Поставлю тобі в атестат гарну оцінку". Не вірила йому. Коли вже закінчила навчання, принесла свої малюнки. Попросила подивитися через лупу. Він довго сміявся. Мої малюнки здав у музей шпаргалок.
Ірина кладе у чашку два кубики цукру.
— Коли отримала диплом медсестри, зустрілася зі своєю шкільною подругою, — продовжує. —. Її мама Лідія Володимирівна працювала головним бухгалтером у банку. Завжди мені подобалася. Носила нереально красиві речі, слідом за нею завжди тягнувся шлейф парфумів. Коли розповіла Лідії Володимирівні про свою нелюбов до медицини, вона сказала: "Іро, тобі треба йти вчитися на економіста. Будеш, як і я, працювати в банку". Вступила на заочне відділення економічного факультету Донецького технічного університету. І поїхала до Києва шукати роботу в банку. Влаштуватися допомогла подруга. Три місяці мала справу з паперами. А потім запропонували працювати касиром у новому відділенні. За якийсь час стала керівником відділу продажів.
Постійно переставляла в банку меблі, щоб працівникам було зручно, а клієнтам — комфортно. В якийсь момент зрозуміла, що саме цим хочу займатися. Звільнилася з банку. Пішла вчитися на дизайнера інтер'єру у школу "Перспектива". Колишні колеги не розуміли. Казали: "Могла б побудувати собі чудову кар'єру. Для чого все починати спочатку?" Та я їх не слухала. Робила те, що підказувало серце.
Своє перше замовлення Ірина отримала під час навчання.
— Подружжя попросило розробити дизайн їхнього нового помешкання. Потім звернулася немолода пара. Хотіли переробити 1-кімнатну квартиру так, щоб у ній було зручно жити їхньому ротвейлеру. Внизу у стінці зробила для нього нішу, біля телевізора поставила невеликий диванчик. На кухні розставила тарілки для їжі й води. У ванну замовляли спеціальну душову, щоб пес міг без проблем туди залізти. Не могла зрозуміти, чому цей пес їм такий дорогий. Пояснили: "У нас дорослі діти. Замість онуків подарували нам собаку".
Переважно дизайн інтер'єру замовляють жінки. Один чоловік попросив розробити інтер'єр його помешкання у стилі Пшонки — позолота, ліпнина, золотий унітаз. Був одружений, мав двох дітей. Але жодного разу не питав думки у дружини чи доньки. Все вирішував сам. Торік інший замовник не заплатив 2 тисячі доларів. Інтер'єр його помешкання розробляла три місяці. Постійно просив щось переробити. Коли віддала готові ескізи, сказав: "Поки що не заплачу вам. Може, згодом. Вибачте, але й так буває". Зрозуміла, що мене кинули. Після того місяць не брала замовлень. Усі клієнти викликали агресію. Чекала, що знову дуритимуть. Потім повернулася до справ. Спала по 2–3 години на добу.
7 
35413
Коментарі