21 вересня в селі Страдч Яворівського району на Львівщині ховають голову села Петра Ребіша, 30 років. За три дні до того він загинув разом із донькою 2-річною Софією. Їхній автомобіль "Форд Фієста" з'їхав з дороги в озеро поблизу села.
— Він того вечора за молоком у Поріччя до колєгів, як завжди, поїхав для малої. Як та аварія сталася, досі невідомо, — дорогою до церкви перемовляються двоє селян. — Дорога біля того озера страшна. Усі це знають, тому помалу їздять. Та й Петро розумний був, не пив. Видно, шо не з розгону машина зіскочила у воду, а сповзла туди і перевернулася. Чи то серце його схопило — бо дуже уставав на роботі, чи хто встрєчний засліпив.
— А може, до малої відволікся, — припускає інший. — Тільки під ранок його тесть найшов. Він директором на силікатному заводі працює. То пригнали з того заводу кран і витягнули їх. Тесть із жінкою десь зо чотири роки не живе. Найшов собі молодшу, але сім'ї помагав. Дав цеглу на хату.
Будинок двоповерховий із білої цегли, накритий червоною металочерепицею. Біля дверей стоять великий і малий дерев'яні хрести.
— Добрим він головою був, — сусід 72-річний Володимир Крилишин викидає у калюжу недопалок й одразу прикурює другу цигарку. — Він хоч і міський, а так на полі працював. Нігди в житті не бачив, шоб городські так землю любили. Того його і вибрали головою. Тих 10 соток біля хати завжди засаджені й оброблені були. Хазяйство в тьощі тримав — дві чи три свині, кури. Освітлення зробив на вулицях, дитячий майданчик. У школах вікна та підлогу поміняв. Контейнери для сміття по селу за нього поставили. Дороги ремонтував. Гроші в адміністрації вибивав. Бойким був, умів людям помогти і село тримав.
Опівдні до двору приходять п'ятеро священиків. Один — православний, четверо — греко-католики. Батька й доньку відспівують у двох храмах — православному та греко-католицькому. Покійний відвідував обидва.
— Петро любив українську музику, — згадує 30-річний Василь Молящий. Разом працювали у Яворівській районній держадміністрації. — У його кабінеті завжди щось грало, але лише українське. Часто народні пісні слухав.
Біля входу на кладовище вирили велику могилу. О 15.50 батька з донькою ховають у ній. Родина запрошує всіх на поминальний обід у кафе в сусіднє село Янів.
До сільради, крім Страдча, належать села Ямельня і Поріччя. Розташовані за 25 км від обласного центру. Головою Петро Ребіш став 2010-го, до того був депутатом сільради.
— Петро родом зі Львова, його дружина Леся — зі Страдча, — розповідає телефоном за п'ять днів після похорону секретар сільради Даниїла Гузар, 52 роки. — Деякий час жили із сім'єю у тещі. У райадміністрації працював юристом, часто допомагав нашим селянам у земельних питаннях. На виборах обігнав вісьмох інших кандидатів. Торік із сім'єю переїхав до Львова. Щодня їздив у село на роботу своїм автомобілем. Два дні перед трагедією вперше забрав Софійку до тещі на кілька діб, бо дружина кудись поїхала зі старшою дочкою.
Останню відпустку взяв у липні.
— Спокою всі ті дні не мав. Через день до мене надзвонював. Питав, як справи у сільраді. Мав тягу до техніки усякої. Понавозив нам принтерів, інтернет підключив. Був трохи мовчазний, але про сім'ю розповідав із задоволенням. Тільки й чули від нього: моя Леся, моя Софійка. Коли ще жили в селі, возив старшу у якісь музичні школи в район. Меншу любив страшно, бо була на нього похожа. Сам їздив на базар їй чобітки купляти.
2 
1
Коментарі