42-річний капітан Сергій Воронов прославився тим, що пройшов на копіях стародавніх човнів шляхами вікінгів, якими ніхто не мандрував тисячу років. Він середнього зросту, з веселими карими очима, ледь помітною сивиною і натяком на чорну борідку.
Капітан очікує на "ГПУ" у двокімнатній квартирі в Дарниці у Києві. З ним дружина Ольга, 46 років, і донька Катя, 22 роки. На стінах — годинники, схожі на якорі. На поличках — книжки Майн Ріда, Фенімора Купера, Жюля Верна.
— Це рідкісний кортик польських військово-повітряних сил, — приносить капітан кинджала з сусідньої кімнати. — Місця в нас мало: експонати по всій квартирі. Катя, — капітан киває на доньку, — взагалі на гарматі спить! Гармата під диваном, — стукає по бежевому підлокітнику й запрошує сідати. — Для козацької "чайки" "Богун" замовили копію гармати XVII століття. Потім ніде було подіти...
Пригадуєте першу подорож?
— Це було у третьому класі, — посміхається по-дитячому. — З другом хотіли по Пслу пройти до Дніпра. Я взяв удома простирадло і зробив вітрило. Пройшли на веслах кілометрів зо два, понатирали мозолі до крові й повернулися. Друг тепер зоотехнік, бореться з курячим грипом.
А яка експедиція була найскладнішою?
— Дві перші експедиції були однакові за пройденою відстанню. Але перша тривала 92 доби, а друга — 28... От вам і різниця.
— Коли повернувся, важив 45 кілограмів, — додає дружина.
— А доти був високим кучерявим блондином! — підколює Воронов. Уся сім"я сміється.
Незнайомі люди допомагають?
— Якось ішли верхів"ям річки Ловать, у Росії. Раптом рівень води упав, і семитонне судно зупинилося посеред тайги. Ми були приречені: до найближчого райцентру з краном — 50 кілометрів. Випадково зустріли... українку. Вона жила поруч, у лісгоспі. Не знаю, як і з ким домовлялася, але наступного дня прибув автотрейлер і кран.
Як ви підбираєте людей для експедицій?
— На 70 відсотків команда давно підібрана. З нами обов"язково їздять двоє лікарів. В аварійній ситуації даю команду: "Всім за борт!" — буває, ламають ноги. Якось попросилися кабінетні вчені, думали, "експедиція", — весело підморгує капітан. — Молилися, щоб додому цілими повернутися.
Хтось із політиків цікавиться?
— Президент особисто дзвонив — цікавився підводними дослідженнями. А київський бізнесмен Віталій Селівончик попросився до нас матросом. Сидів на веслах, гріб із вечора до ранку, мерз, комарів годував — як усі.
Чим харчуєтеся в мандрах?
— Веземо консерви, варимо каші, ловимо рибу. На кухні готуємо по черзі. Жінок з нами нема...
Віталій Селівончик попросився матросом
Не брали жодної?
Він супиться.
— У Білорусії 2001 року довелося взяти журналістку — на прохання адміністрації. Узагалі ми не звикли добирати слів, — Сергій дивиться на доньку, яка здивовано округлює очі. — Да-да. Я тобі потім розкажу, — кидає. — То аби чогось не ляпнуть, ми весь день мовчали. Пливли на копії давнього човна, на палубі не було туалету. Ми ставимося до цього спокійно... коли поруч нема жінок. Довелося мужньо терпіти до вечора. Зате всім екіпажем проводжали її на берег.
Але ж біди вона не накликала? — вступаюся.
— Наступного дня спізнювалися на протокольні заходи й вирішили "зрізати" шлях. Тієї ночі я був на вахті. Дивлюся: щось темніє. Посвітив ліхтариком і з жахом бачу, що далі річки нема. Місцеві купили баржу й перегородили нею Дніпро, щоб ближче було до крамниці ходити. Річка зробила собі шлях під баржею, і човен несло туди.
Як урятувалися?
— Умазалися з розмаху бортом. Амортизували веслами. Притерлися й тихенько в"їхали в берег. А потім пастух підказав, що, якщо лодію відтягнути на три кілометри, можна болотами, болотами, — він описує в повітрі рукою химерні петлі.
Приховуєте від дружини небезпечні пригоди?
— Святе діло! — обнімає Ольгу. Вона невдоволено піднімає брови.
— Якось увечері подзвонив і каже: "Олю, не хвилюйся: все нормально — ми затонули", — і поклав слухавку. А за хвилину мені зателефонували з управління: "Ви така-то? Повідомляємо: на морі затонув човен "Богун".
Перегородили баржею Дніпро, щоб ближче до крамниці ходити
— Козацькі "чайки" замальовували не фахівці. Човен, описаний Бопланом чи Яворницьким, одразу тоне, — скрушно хитає головою. — А ми ж знайшли 120-річного дуба в Боярському лісгоспі! Везли його на завод через усю Україну у військовій машині під тентом... ДАІ весь час зупиняла. Думали, веземо вкрадену ракету "Земля-Земля".
Захоплюєтеся підводною археологією?
— Торік на Тендерівській косі знайшли залишки середньовічного корабля. Узагалі це химерне місце, — каже загадково. — У шторм коси майже не видно. Капітан помічає її, коли судно вже не можна врятувати. Там дивне дно: пісок поглинає все, а через століття піднімає на поверхню. Ми знайшли там бриг "Язон", що затонув у XVII столітті. Перенесемо його в Чорноморське, а тоді затопимо — разом із радянським торпедним катером, і створимо там підводний музей.
Вашими експедиціями цікавиться дослідник "Титаніка" Балард?
— Він приєднається до нас улітку, — киває Сергій. — Він вірить, що вздовж Чорноморського узбережжя збереглися античні кораблі з вантажами.
Капітан розповідає, що часто приходять студенти — просяться в команду.
— І що з ними робити? — весело бідкається. — У мене на лівому березі пришвартовані лодії. Студенти взимку з них воду вичерпують. Що я їм улітку скажу: "Ти, Петю, хороший хлопець — руки взимку повідморожував, але в команду я тебе не візьму..."?
1963 — народився у радгоспі "Новий Донбас"
1981 — служба на Балтійському флоті; плавав біля берегів Африки
1983 — одружився з Ольгою
1983 — народилася донька Катя, зараз учиться на дизайнера
1984 — народився син Андрій, нині студент Автодорожного інституту, працює у фірмі
1987 — народилася донька Марина, вчиться в Університеті культури на диктора
2000 — перша експедиція "З варяг у греки"
2001 — перша підводна експедиція
Має брата Володимира, 37 років, — водія.
3 
1
Коментарі