"Опинилися під руїнами, було видно лише руки й ноги"

13-річний Владислав Шульга із міста Золотоноша на Черкащині став лауреатом всеукраїнської акції "Герой-рятувальник року". Влітку трьох його друзів привалила стіна складського приміщення школи. Хлопчик їх урятував.

— Із друзями гуляли на спортмайданчику п'ятої школи, — згадує Владислав Шульга. — Раптом побачили, що насуваються хмари. На вулиці потемніло, піднялася курява. Такий смерч бачив тільки по телевізору. Побігли під складське приміщення, прибудоване до школи. Дах складу знесло. Я схопився за стовбур горіха й заплющив очі. Друзі були під стіною, коли вона впала. Опинилися під руїнами, було видно лише їхні руки й ноги.

Кинувся їх звільняти. Спочатку відкидав Санька. Він був блідий і непритомний. Коли отямився, якийсь дядько відвів його додому. Взявся рятувати Аню. Вона сіла, а потім помаленьку підвелася. Почав добиратися до Андрія. Він лежав непритомний, обличчя закривавлене. Я подзвонив своєму батьку. Він одразу прибіг. Узяв Андрія на руки, Аня вхопилася за нього. Рушили до дороги. Йти було важко, бо все завалило деревами. Дійшли до двору цигана Бамбули, де стояло багато машин. Попросили відвезти в лікарню Андрія й Аню. Один чоловік погодився. Батько на руках з Андрієм побіг у реанімацію. А водій повів Аню в травматологію.

Того дня епіцентр буревію в Золотоноші був на території школи №5 і сусідніх вулицях. Понівечив дахи будинків, поламав електроопори й дерева. На зерносховищі на кількасот метрів зніс 120-тонний бункер. Купа металу перегородила залізничні колії. Поранені кілька десятків людей. 10-річний Андрій Мартиновський постраждав найбільше. У нього травма голови. У його сестри Анни, 13 років, — переломи ніг і рук. 10-річний Олександр Притула отримав незначні пошкодження шкіри голови.

— Перед смерчем Владислав гуляв біля школи, а менший син Богдан — на вулиці із сусідським хлопчиком, — говорить мати 33-річна Лідія Шульга. — Коли знявся вітер, ми із сусідкою Ларисою Матвєєвою побігли за дітьми. Побачили, як мій чоловік мчить до школи. Коли повертався назад, увесь був у крові. Розповів, що трапилося. Батьки тих дітей одразу подзвонили. Дякували Владиславу за врятовані життя.

"Поклали на теплу лежанку і вкрили ковдрами"

Минулої зими Владислав Шульга із братом врятували цуценя.

— Була на роботі, коли хлопці подзвонили й почали плакати у слухавку, — згадує Лідія Шульга. — Нічого не розібрала. Почула, що кажуть про школу й собаку. Набрала чоловіка. Попросила заїхати додому. Переживала, що хлопців собаки покусали. Виявилося, знайшли цуценя. Стало шкода. Принесли додому.

— Воно лежало на землі холодне, ніби помирало, — говорить Влади­слав. — Ми понесли його до хати. Зайшли в літню кухню. Я розтопив піч. Поклали цуценя на теплу лежанку і вкрили ковдрами. Батько забрав його на роботу. Віддав одному дядьку. Вдома залишити не ­дозволив, бо в нас є пес Барбос.

×