— Подавала заявки до 19 американських вузів. Вступила — у три, — каже 19-річна Аліна Лучишин із Тернополя. Навчається на першому курсі Вільямс-коледжу неподалік Нью-Йорка.
Школяркою Аліна тричі брала участь в програмах Ґете-інституту — громадської організації, що популяризує німецьку мову за кордоном. Для навчання у США майже рік готувалася до вступу.
— Благодійний фонд "Юкрейн Глобал Сколарс" надав ґрант, що покриває витрати на навчання. Моя менторка Катерина Манофф допомогла зрозуміти, що є важливим при вступі до вузу США, як правильно писати твори й аргументувати свою думку. За сім місяців я підготувала заявку на вступ.
Мріяла навчатися саме у Вільямс-коледжі. Він не дуже великий, розрахований на дві тисячі студентів. Розташований у мальовничій місцевості посеред лісу. Є де прогулятися, полазити в горах. До Нью-Йорка, як і до Бостона, 3 год. автомобілем. У коледжі навчаються студенти з заможних сімей. Але непомітно, в кого які статки.
— Рідні переживали, коли летіла до США. Найбільше — бабуся. Вона хотіла, щоб я вступала до Тернопільського медичного університету і була біля неї. Довелося змиритися, що поїду за кордон. У коледжі я перша з України.
Студенти живуть в одно- та двомісних кімнатах.
— Перед поселенням заповнюєш анкету. Вказуєш свої інтереси, риси характеру, біоритм. Сусідів підбирають, щоб були сумісні. Цього року жила з американкою. Добре сконтактували — обом подобаються біологія і хімія, маємо спокійну вдачу, рано прокидаємося.
За рік стала самостійніша. З'явилася більша жага до знань. Трохи заплуталася з вибором дисциплін. У цьому семестрі замість чотирьох курсів узяла п'ять. Одногрупники казали, що я з'їхала з глузду, бо це велике навантаження.
Цікаво було працювати в лабораторії. Досліджувала популяцію бразильських мавп. Їхню ДНК нам передав музей природи в Ріо-де-Жанейро. Вивчали генофонд і розбиралися, як виникли гібриди з різним кольором щік. Популяційну генетику було б перспективно розвивати в Україні — ринок вільний, потрібна лише підтримка держави.
Далі планую зосередитися на біології та німецькій. Її вивчаю з дитинства. Наша школа співпрацювала з Ґете-інститутом. У 14 років потрапила на 3-тижневе навчання до літнього табору поблизу німецького міста Брауншвайг. У кімнаті жила з дівчатами з Аргентини й Бангладеш. Розмовляли німецькою, англійською. Іноді користувалися жестами.
Була в Німеччині ще два роки тому як учасниця проєкту зі зйомок короткометражних фільмів про біженців. Відбувалися в Україні, Польщі та Німеччині.
У нашій знімальній групі було по семеро людей із кожної країни і два режисери з Британії. Ми чергувалися обов'язками. Я складала план стрічки, брала інтерв'ю, записувала відео. Всього зробили шість фільмів. В Україні знімали про біженців із Донбасу. У Польщі — про людей, які втікали з рідних місць під час Другої світової війни. У Німеччині записували розповіді біженців. Найбільше вразила історія сирійця з Алеппо. Місто бомбили кілька днів. Втеча була єдиним шансом врятуватися. Показував фотографії, як він із земляками плив Середземним морем. Один із їхніх човнів перевернувся, й люди загинули. Він теж думав, що помре. Зараз працює гідом у Берліні. Мріє вступити до університету.
Професор дає безкоштовні уроки
Минулої весни Аліна Лучишин викладала музику й мистецтво у початковій школі італійського Неаполя.
— Потрапила туди як волонтерка. З учнями спілкувалася англійською, але не всі розуміли. З перекладом допомагав місцевий учитель.
У Тернополі Аліна закінчила музичну школу.
— З дитинства слухала гру на піаніно сусідки квартирою вище. Почала вмовляти маму відвести мене до музичної школи. Батьки купили піаніно.
У Вільямс-коледжі навчається багато талановитих піаністів. Хоча музика — не моя спеціалізація, можу розвивати своє хобі. У коледжі є студії, куди можна в будь-який час прийти й пограти на роялі. Професор дає безкоштовні уроки.
5 
1
Коментарі