74-річна артистка Ніна Байко з 1950-го по 1980 роки разом із сестрами Даниїлою та Марією співала у складі сімейного тріо.

— У нашій сім"ї була трагедія, — розповідає Ніна Яківна. — Одні дівки родилися. Я була четвертою, вже небажаною. А коли за мною народилася Ірина, батько махнув рукою.

Найбільше я люблю найстаршу сестру — 80-річну Зіновію, — зізнається. — Вона мене доглядала, коли я вчилася, хвалила. У неї зараз є двоє дітей і четверо онуків. Свою доньку Зеня назвала на мою честь, тепер живе біля неї у Львові.

Сестрі Даниїлі — 78 років, — продовжує артистка. — Дітей вона не має, а чоловік помер. Нею опікується чоловікова племінниця Ліля. Даниїлі болять ноги, вже чотири роки їздить на візочку. Третій сестрі Марії — 76 років, вона викладає вокал у Львівській консерваторії. Має двох синів Володю і Романа. Її чоловік Василь був скульптором, і син Володя — теж скульптор. Наймолодша з сестер Ірина — схожа на батька, він її дуже любив. Вона вже десять років живе в Італії з донькою Роксоланою і сином Тарасом, — розказує про своїх сестер Ніна Яківна.

Із народною артисткою спілкуємося в київському офісі товариства "Лемківщина". Ніна Яківна є його почесним головою.

— Коли приїжджаю у Львів, іду до Даниїли. Вожу її на візочку, розказую новини, — каже вона. — Найстарша Зеня теж приповзяє, хоч важить 120 кілограмів. А от із Марією рідше бачимося. Вона з нами майже не спілкується. Я в Києві з фондів радіо викупила наші пісні, дала їй. Вона у Львові замовила тисячу компакт-дисків. Але мені дала лише десять із них, — переходить на шепіт жінка. — Вона забрала собі весь тираж. Судитися з сестрою я не буду, мені стидно.

Родина Байків жила в селі Яблуниця на Івано-Франківщині. Їхній батько був сільським головою — війтом. Ніна Яківна каже, що він загинув від електричного струму — взяв руками голий провід. Їй тоді було 13 років.

— Мама Магдалина була молодшою від батька на 11 років, — розповідає. — Батько був ще й писарем, і начальником пожежної охорони. Дітьми ми раз учинили в хаті пожежу. Батьки пішли в поле, а 10-річна Зіновія варила вечерю. Дрова полила бензином із пляшки й розлила по кімнаті. Усе спалахнуло. Гасила полум"я подушкою, а та теж загорілася. Зеня викинула її надвір, там зайнялася бочка від мазуту і скошене сіно. А тоді прибіг крамар й усе загасив.

Ніна Байко каже, що після загибелі батька сім"я голодувала.

— Колись я хотіла вкрасти в магазині булочку, — розповідає. — Вона коштувала 62 копійки. Удома я вирізала з паперу чек і витиснула на ньому 62. Але доки продавщиця роздивлялася його, я злякалася і втекла.

Пригадує, як 1948-го про сестер Байко надрукували у газеті "Вільна Україна".

Хотіла вкрасти в магазині булочку

— Ми тоді виступали на огляді художньої самодіяльності у Львові. На фотографії стоїмо такі нещасні, — похнюплює плечі. — Кожна в позиченому: в тої — блузка, у іншої — спідниця, на голові якийсь вінок. Поїхали ми до Києва співати. Тоді ще Микита Хрущов на Україні був. Сидів на концерті в урядовій ложі. Он яка я древня, — сміється Ніна Яківна .

Згадує про одного прихильника, який надокучав їй.

— Один пан у Львові робив мені виразні натяки. Я дала йому пощочину. А через десять років моя дочка Леся вступала до театрального інституту в Києві. Щоб перестрахуватися, я поперла у Міністерство культури. Дивлюся, а той пан — заступник міністра. Кажу: переживаю, щоб доньці не поставили четвірку. На другий день Леся здає: всі батьки хвилюються, а я спокійна. Коли ж виходить вона з дверей зелена, — пані Ніна показує на бліду стіну, — як он та стінка. І каже: "Мамо, "два"!". От вам і пощочина.

У 24 роки Байко вийшла заміж за однокурсника по Львівській консерваторії Богдана. Він був скрипалем.

— Зараз Богдан живе у Львові, — каже жінка. — Я пішла від нього. Ми жили разом із його мамою. Богдан перед нею мене боявся цілувати, щоб її не вразити. Свою другу жінку уже похоронив. Тепер одинокий. Часто приходить до нашої дочки Лесі. Бачу, що збирається до неї пресилитися.

У Києві Ніна Яківна теж мешкає сама. 44-річний син Андрій, 47-річна донька Леся та четверо онуків живуть окремо.

— Я живу скромно, у маленькій кімнатці. Гостей не приймаю. Три роки тому продала більшу квартиру. Гроші дала синові Андрію, він купив собі трикімнатне помешкання. А дочці Лесі залишила квартиру у Львові.

Ніна Байко показує диплом Міністерства культури "За вагомий внесок у розвиток музичного мистецтва". Хвалиться, що його вручав співак Володимир Гришко.

— Я не лише співала, а й викладала. Учителювала, приміром, у Стрітівській кобзарській школі. То була школа-інтернат для хлопців. Вони так ганяли по коридору, що раз у мене впали окуляри, то вони їх розтоптали на друзки.

1933, 25 серпня — Ніна Байко народилася в селі Яблуниця на Івано-Франківщині у сім"ї війта
1946 — помер батько Яків
1958 — закінчила Львівську консерваторію по класу вокалу та гри на бандурі
1956 — тріо сестер Байко виступило в Польщі
1957 — вийшла заміж за скрипаля Богдана
1958 — народилася донька Леся; через три роки — син Андрій
1976 — сестри Байко стали лауреатами Шевченківської премії
1979 — отримала звання народної артистки України

×