Микола Михайлюк виграв 500 гривень

 

— Наше прізвище в списку переможців першою побачила я. Не могла повірити очам. "Газету по-українськи" виписуємо з 2014-го.­­ Дала почитати листоноша. Видання всім сподобалося. Читаю кожен матеріал до останньої сторінки, а потім беруся за кросворд, — каже 74-річна Валентина Михайлюк із села Новомиколаївка Покровського району на Дніпропет­ровщині.

Її чоловік Микола Михайлюк, 77 років, передплатив "Газету по-українськи". Надіслав копію квитанції на адресу редакції і виграв 500 грн.

Подружжя живе у шлюбі 55 років.

— Я тут народилася, а чоловік у селі Гаврилівка нашого району, — розповідає Валентина Петрівна. Півтора року тому в чоловіка стався інсульт. Є проблеми з мовою, тому розповідає за нього. — У Новомиколаївку його батьки переїхали ще до війни. Зустрічатися почали, коли мені було 20. Випровадила його в армію. Рік не дослужив, бо захворіла його мати. А він у неї один. Батька вбили до війни. Весілля в нас з Колею не було. Пішли вдвох у сільську раду й нас там розписали. Свек­руха десь за рік померла. В мене теж була одна мама. Батько покинув нас, коли мені було 3, а сестрі 12 місяців.

— Із чоловіком почали будувати біля матері хату. За пів року вселилися. Тоді ж будувалося все село. Люди були дружні. Гуртом допомагали одне одному. Я працювала вчителем початкових класів, маю 35 років стажу. А чоловік 45 років був водієм у нашому колгоспі "Маяк". Господарство славилося на всю область. А тепер школа, клуб, ферми — все розвалилося. В селі залишилося десятків три пенсіонерів. Молодь повиїжджала. Немає ні магазину, ні пошти, ні сільської ради.

Михайлюки виховали трьох дочок, мають троє внуків і стільки ж пра­внуків.

— Першою в нас народилася Лєна. А через два з половиною роки ще двоє дочок — Свєта і Лариса, — говорить Валентина Михайлюк. — Тоді ж УЗД не було. Але лікарі казали, що прослуховуються два серцебиття. Я не вірила. Думала, всі наро­джують по одній дитині, а в мене чого буде двоє. Дівчатка трохи прихворіли, і я з ними лежала місяць у лікарні. Імен ще не було. Медсестра їх називала "Михайлюк один" і "Михайлюк два". А тоді каже: "Доки я буду ­­­так до них звертатися?" Одну назвала Свєтою, а другу Ларисою. До цих імен звикли. Так і залишили. Лєна й Лариса з сім'ями живуть на Донеччині, а Свєта — в Дніпрі.

×