За Акт проголошення незалежності проголосували 346 народних депутатів
— Проголошення Акту незалежності 24 серпня 1991 року стало вершиною моєї політичної кар'єри, — каже 64-річний Іван Заєць. Був депутатом Верховної Ради першого скликання від Народного руху України. Завершив роботу в парламенті 2012-го.
Іван Олександрович призначає зустріч у ресторані "Гран Крю" на вул. Інститутській у центрі столиці. Замовляє яєчню і каву лате.
— 1990 року відбулися вибори до Верховної Ради, — згадує. — Вперше до парламенту потрапили представники національної демократії. Боротьбу за демократизацію України очолив Народний рух. Ми одразу поставили питання про прийняття Декларації про державний суверенітет. ЇЇ прийняли 16 липня 1990 року. Коли після засідання вийшов на вулицю, до мене з натовпу підійшла жіночка. Вручила маленьку картину з весняною повінню. На звороті написала "У день незалежності". Досі її зберігаю.
Із прийняттям Декларації ідея незалежності оселилася у владних коридорах, жила на вулицях та майданах. До проголошення незалежності готувалися щодня. У Росії не було іншого варіанту, як створити Державний комітет із надзвичайного стану. В такий спосіб думали зберегти Радянський Союз. Ні Горбачов, ні Єльцин, ні Буш, ні Тетчер не хотіли бачити Україну незалежною.
Іван Олександрович кладе на виделку шматок смаженого білка, жовток вимочує хлібом.
— Дні перед проголошенням незалежності були напружені. Державний комітет із надзвичайного стану запрацював 19 серпня. Народний рух розвісив листівки в Києві та Львові. Закликав не визнавати рішень комітету і не підкорятися. Того ж дня ми відвідали голову Верховної ради Леоніда Кравчука — вимагали провести надзвичайне засідання парламенту.
24 серпня на засіданні парламенту Леонід Кравчук одразу поставив на голосування Акт проголошення незалежності?
— Він вагався до останнього. Люди з його оточення пропонували перенести голосування з суботи на понеділок. Та ми не могли цього допустити. Під стінами парламенту стояли десятки тисяч людей. Вони чекали.
На перерві перетнувся з Кравчуком у коридорі і сказав: "Леоніде Макаровичу, ставте на голосування проект Акту проголошення незалежності. — Так без референдуму не проголосують. — То ставте з референдумом. Але ставте, вже бо такі історичні рішення не можна відтягувати". Через годину "за" проголосували 346 депутатів.
Як відреагували депутати?
— Зал, особливо демократична частина, вибухнула емоціями. Всі обіймалися, співали "Червону калину" й гімн. Дехто вибіг на вулицю. Натовп зустрічав оплесками. Кількох нардепів підхопили на руки й почали підкидати. Комусь люди вручили синьо-жовтий прапор, освячений представниками різних церков. Розраховували того ж дня його підняти. Та не вдалося через недостатню кількість депутатів — частину комуністів як корова язиком злизала. Прапор занесли в парламент. Запропонували повісити в холі. Я наполіг, щоб занесли до зали. Його на президії парламенту розвісив Іван Плющ.
Ухвалення Акту депутати святкували?
— Разом із людьми під час мітингу на Софійській площі.
Якою бачили українську державу в майбутньому?
— Ми були романтиками. Але розуміли — шлях до повноцінного утвердження незалежності буде тривалий і тяжкий. Що основну роль ще довго відіграватимуть старі кадри. Влада так і залишилася в руках колишніх комуністів.
За 25 років Незалежності політична еліта з'явилася?
— Майже всі політики бачать у народі служницю. Зараз усі — популісти. Дивляться на проблеми спрощено, рекомендують прості механізми вирішення. Заперечують усе, що робили політики до них. До цьогорічного відзначення незалежності навіть не буде святкового засідання у Верховній Раді. Коли був на аналогічному святі у Вільнюсі, там вшановували не лише живих, а й мертвих політиків, які голосували за незалежність. Демонструють спадкоємність боротьби за незалежність і безперервний розвиток.
У нас кожна влада і кожен президент починають будувати все з нуля. Заперечують усе, що було до них. Так державу не збудуємо ніколи.
Які помилки допустила українська влада?
— За часів Союзу ми були технологічним придатком. Замість того, щоб розвивати виробництво, урядовці п'ять-сім років після проголошення незалежності повторювали, що потрібно відродити виробничі зв'язки з Росією. Ми втратили час і кадри.
Друга помилка — нехтування гуманітарною політикою. Це полегшило ведення війни для росіян. Через русифікацію в ідеологічному та історичному планах українці були роззброєні. Зараз країна потребує україноцентричної гуманітарної політики.
Росія наступатиме далі?
— Буде заходити на територію України з трьох сторін — вестиме прямий наступ, нагнітатиме ситуацію всередині країни і тиснутиме через Захід.
Не варто нехтувати західним фронтом. Нещодавно сейм Польщі прийняв постанову, що називає Волинську трагедію геноцидом поляків із боку націоналістичних українських організацій. Це хитрий документ. Готує правову базу для майбутніх територіальних претензій до України. У поляків прокинувся панський ген. У документі йдеться про геноцид інших національностей — чехів і євреїв. Розраховують на підтримку цих країн. Росіяни готові визнати постанову. Щоб уникнути небезпек, закладених документом, Верховна Рада має дати дзеркальну відповідь.
Іван Заєць розраховується з офіціантом. Виходить на вулицю і йде до припаркованої зеленої "Шкоди".
— Займаюся громадською діяльністю, — каже наостанок. — Хоч давно на пенсії, вільного часу більше не з'явилося. Не пам'ятаю, коли востаннє був у відпустці. Влітку збираюся кілька днів покататися човном по Десні.
Їздив до коханої у Донецьк
Іван Заєць народився в селі Лозниця Народицького району на Житомирщині. В Українській сільськогосподарській академії отримав фах економіста-математика. Закінчив юридичний факультет Київського університету. Працював головним економістом у колгоспі, молодшим науковим співробітником Інституту економіки.
Співзасновник Народного руху України. Депутат Верховної Ради п'яти скликань.
2000-го став міністром екології та природних ресурсів. На посаді працював півтора року.
Є першим заступником голови громадської організації "Рух за Україну в НАТО". Входить до керівних органів Асоціації фермерів та приватних землевласників.
Одружений удруге. Дружина 51-річна Світлана — тренер із баскетболу. Виховали доньку Ярославу, 31 рік, та сина 25-річного Остапа. Від першого шлюбу має доньку Олесю, 38 років.
— Познайомилися у Львові на матчі, — розповідає Іван Заєць. — Баскетболісткам із київської команди пообіцяв приїхати подивитися, як грають. Під час змагання звернув увагу на дівчину з донецької команди — з двома косичками і швидкою реакцією. Наступного дня підійшов. Сказав: "Зі мною неодмінно треба познайомитися, бо я непоганий хлопець". Провів Світлану з подругою в готель. Дорогою читав вірші Василя Симоненка. Почали переписуватися зі Світланою. Кілька разів їздив до неї у Донецьк. За рік вона перейшла в київське "Динамо". Зустрічалися щодня.
13 
1
Коментарі