У кабінеті завідувачки літчастини столичного Театру ім. Франка Наталії Анатоліївни Пономаренко, 54 роки, до люстри підвішений розмальований дерев"яний птах із автографом.
— Це мені Богдан Сільвестрович (Ступка. — "ГПУ") на щастя подарував, — каже коротко стрижена білявка.
Вона племінниця актора Євгена Пономаренка — чоловіка актриси Наталії Ужвій.
— Мій тато Анатолій Пономаренко теж актор, до смерті працював у Чернівецькому драмтеатрі. Євген Порфирович — його старший брат. Із Наталією Ужвій зустрівся на сцені 1936-го. Одружилися по війні й прожили разом 50 літ.
У подружжя спільних дітей не було (син Михась від шлюбу актриси з поетом Михайлем Семенком помер у 21 рік від туберкульозу. — "ГПУ").
— Мене на літо привозили з Чернівців до Києва. Бабця потрясаюче готувала. За обідній стіл сідали не менше 15 людей. Перед Пасхою йшла на Бессарабку, купувала там кишки, промивала і робила ковбаси. Коли її не стало, господинею стала Наталія Михайлівна. Фірмовою її стравою був бігус: реберця з капустою. Щоб було смачніше, капусту смажила квашену і свіжу. Клала багато кмину. О, слина пішла, — сміється. — Жили ми біля театру. Після прем"єр актори автоматично переходили туди. У Євгена Порфировича був свій рецепт. Треба взяти хорошу магазинну горілку, купити на базарі в якогось дідка корінь калгану. Він розбивається на шматочки молоточком і робиться закваска. Тоді заливається горілкою. "Щоб гарно виглядати, треба пити хороші напої", — казала Наталія Михайлівна. Скатертина у їхньому домі була завжди накрохмалена, жодних пляшок, тільки кришталеві графини, — перебирає на шиї два срібні ланцюжки.
— Перед кожною виставою я готувала циплят-табака. Перед спектаклем ніхто не їв, грали натщесерце. Потім усі їли, чоловіки пили калган, жінки коньяк. "Щоб гарне личко було, треба пити гарний коньяк. Краще всього вірменський. Як мінімум п"ять зірочок", — радила тьотя Наташа.
Дядь Женя пив із своєї рюмочки-мацюпки, вона досі в мене є. В Карлових Варах купив із Швейком намальованим. Вона обманка. Ніби й товстенька, а там 15 грам вміщувалося. Щодня о пів на дев"яту вся сім"я збиралася за чаєм. Ніколи не бачила їх неприбраними. Мої друзі могли прийти і о дванадцятій ночі. Євген Порфирович виходив у білосніжній сорочці із запахом одеколону "Ван Мен Шоу".
Наталія Ужвій любила шити, плести — вона в юності вивчилася на швачку. Читала тільки стоячи. Парфуми любила змішувати. Виходив неповторний аромат. Шуб у неї не було — душно і важко, казала.
Зауважує, що 1978-го переїхала до Києва на прохання Наталії Ужвій.
— 27 років тому я ходила вагітною. Якось увечері вона торкає мій живіт і запитує: "Чому не думаєш, де народжуватимеш? Дівчата в театрі сказали, що найкраще — Інститут педіатрії, акушерства і гінекології". У неї був костюм, який вона називала "віц-мундір" — смарагдового кольору, з норковим комірцем. На груди пришпилювала зірку (Героя соціалістичної праці. — "ГПУ"). Приїхали, вона нікого не знає. Питає: "Де тут у вас найголовніший лікар?" Якби не цей приїзд, не було б ні мене, ні моєї Насті. Я назвала доньку Анастасія, що значить "воскресшая". Вона актриса, працює тут шостий сезон. Першим помітив зародки таланту, — сміється ніяково, — Євген Порфирович. Він був у солідному віці, брав її до себе в кабінет. Вчив вимови. У 7 років вперше вийшла на сцену у виставі "Тев"є-Тевель", у ролі наймолодшої доньки Тев"є Шкринци.
Чоловік Наталії Пономаренко, В"ячеслав Добринін, теж актор. Працює в Театрі на Лівому березі в Києві. Вони разом 30 років.
Згадує, що між Ужвій і Пономаренком були ніжні стосунки.
— Євген Порфирович дружину називав "Наташечка", "ракушечка". Після її смерті пішов із театру. Вона померла 1986-го від раку. Він пережив її на вісім років. Спочатку лежав у лікарні, потім я його забрала. Незважаючи на хворобу, був радісним, до останку надзвичайно красивим. Мав величезні блакитні очі. Жінки за ним все життя впадали. Останні місяці просив, щоб я принесла йому дзеркало. Казав: "Гарний старік".
1 
1
Коментарі