"300 крашанок і паски із зозульками" - як українці святкували Великдень на початку ХХ ст. - фото

26

Фото: facebook "Сила роду"

Великдень є одним з найбільших свят у християн. Зараз українці, як і сто років тому, на святкування одягають найкраще вишите вбрання, освячують великодні кошики й обов'язково збираються усією родиною для спільної молитви і трапези, розпочинаючи її із освяченого яйця. Проте святування дня Воскресіння Господнього у давнину мало відміності від сьогодення.

Gazeta.ua зробила огляд як святкували українці Великдень 100 років тому.

Чим більша паска, тим краща

Випікання паски було однією з найважливіших справ у приготуванні до Великодня. У деяких районах на заході України святковий хліб старалися спекти якнайбільшим, бо великий буханець свідчив про заможність сім'ї. Етнограф Юрій Жаткович писав, що наприкінці XIX століття паски пекли лише з пшеничного борошна. І тісто іноді важило 20–25 кг.

Крім великої спільної паски, часто для кожного члена родини випікали свою паску, і по тому, як вона вдавалася, "ворожили" про долю цієї людини на найближчий рік.

В Україні не було прийнято оздоблювати паски білим цукровим люкром, на відміну від "кулічєй", зазвичай покритих білою поливкою. Паски в нас декорували хрестами з тіста - символ терпіння, пташками-зозульками, із складеними крильцями - символ довголіття, косами і колосками - символ урожаю, та іншими взорами. Багато в чому символізм декорування пасок перегукується з декоруванням писанок.

 

Щонайменше 50 крашанок

Писанки та крашанки здавна є традиційними атрибутами Великодня. Крашанки зафарбовували одним або кількома кольорами. Їх обов'язково варили та споживали. Натомість писанки оздоблювали візерунками і залишали сирими. Їх на свято дарували родичам.

Крашанки жінки фарбували здебільшого у лушпиннi з цибулi. Також використовували польову нехворощу, проліски, гречану полову. Щоб зробити крашанки блакитними, брали проліски, зеленими – ранні весняні трави, у першу чергу – ряст. Найпоширеніший кольором був червоний, бо, згідно з тодішніми віруваннями, "Господь показав святим червону крашанку, бо всяке радіє червоному". А ще перевагу надавали червоному кольору, бо він символiзує кров Iсуса Христа. Було суворо заборонено святити крашанки, пофарбовані в темні кольори, бо "нечистий тоді радіє".

Писанки робили не лише з яєць курей, а й перелітних птиць. Саме такі птахи восени відлітають у вирій, що є аналогом християнського раю. У кожному регіоні були свій набір характерних візерунків.

На Полтавщині до Великодня кожна господиня готувала від 50 до 300 крашанок. У Чистий четвер яйця мили, у Страсну п'ятницю "галунили" - клали у розчин квасців, а у Велику суботу фарбували.

У деяких селах писанки закопували на полі, щоб був добрий врожай. Шкарлупу також товкли й підсипали в їжу свійській птиці, щоб краще неслася.

 

Кожен продукт мав своє призначення

Українці строго дотримувались Великоднього посту, тому з нетерпінням чекали розговляння. Зазвичай, освячення кошика відбувалося в ніч на Великдень. До церкви несли цілий набір продуктів і речей: паску, сало, ковбаси, рибу, масло, сир, пшоно, гречку, пшеницю, мак, перець, хрін, сіль, квасці, ладан, свічку. Все це ніс до церкви батько або старший син у родині.

Кожен з предметів мав своє завдання. Освячену паску давали хворим людям або тваринам, пшоно додавали у корм курчатам. Маком обсипали корову, "щоб не зурочили", а пшеницю і гречку вкидали у воду і давали умитися людям, що мали хвороби очей. Свячений перець їли "від сліпоти". Хрін закопували у тих місцях, де ріс осот, "щоб не було бур'яну". Освячену сіль їли при хворобах шлунка, квасцями лікували більмо на очах у худоби. Курінням ладану лікували переляк, а шнурок, котрий освячували, носили для попередження сліпоти.

Після освячення родина поверталася додому. У деяких регіонах вважали, що чим швидше господар добереться після церкви додому, тим краще вестиметься господарство цілий рік. Глава сімейства відчиняв двері, промовляв "Христос Воскрес", запалював свічку та курив ладаном. Потім починався святковий обід. За столом обов'язково мала зібратися вся сім'я. На Галичині молоді господині, які хотіли поповнення у сім'ї, ставили на святковий стіл пусте блюдце - наче закликаючи нову душу в рід. Після трапези українці йшли до церкви дзвонити у дзвони, а молодь - водити гаївки.

На Великдень прийнято веселитися, бо хто буде сумувати в цей день, сумуватиме і весь рік. Якщо хтось помирає на Великдень, то вважалося, що його душа піде просто до неба, бо того дня "небо відкрите".

×