Ілюстратор книжок Владислав Єрко, 43 роки, зустрічає журналістів "ГПУ" на порозі своєї квартири на Лісовому масиві. Запрошує на кухню, вмикає електричний чайник, дістає чашки з тонкої порцеляни.
Над столом висять полиці, заповнені CD-дисками з фільмами.
— Зібрав 700 фільмів, — Єрко спирається на кухонну стінку, — за тиждень можу продивитись 20. Не терплю телебачення і реклами.
На кухні в нього росте кактус з метр заввишки.
Хто доглядає за рослинами?
— Я, — дивується Єрко.
Чому на стінах немає ваших картин?
— Бо не можу на них дивитися. Помічаю недоліки.
На робочому столі лежить незакінчений ескіз Єрка до "Маленького принца" Екзюпері. На малюнку льотчик обнімає хлопчика. Над ілюстрацією встановлена кругла лінза.
— Це щоб малювати дрібні деталі, — пояснює.
Хто займається дизайном вашої квартири?
— А який тут дизайн?
Навіть коридор у помешканні заставлений книжковими полицями.
— І тут поставлю, — показує він на вільну стіну в майстерні. — У нас хата-читальня. Донька Поліна ковтає все. Ще у 12 років "прикінчила" Кафку і Бекета. А вчиться на дизайнера.
Правда, що Герду зі "Снігової королеви" ви малювали з дочки?
— Вони просто схожі вийшли.
У двері хтось дзвонить.
— Це дитина моя прийшла, — каже ніжно Єрко і йде відчиняти. 20-річна Поліна віддає батькові пакет з продуктами й бутель питної води.
Ідемо на кухню пити чай із сушеним інжиром. Єрко собі не наливає.
Малкович сказав, що Снігова королева якась стервозна
— Малкович (головний редактор видавництва "А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га. — "ГПУ") завжди кладе шість ложок цукру. Він динамо-машина. Коли починає збавляти оберти, йде і каву собі калапуцає зі шістьма ложечками. А Юра Смирнов, директор видавництва"Софія", взагалі за день випиває 15 чашок.
Де ви народилися?
— У Києві, в роддомі на Червоному Хуторі. Чомусь пам"ятаю цей будинок. У чотири роки думав: два роки тому — це ж півжиття мого. Боже, як довго живу! Засмутило, коли почув, що сонцю залишилося світити всього мільйон років. Думав, що буду тоді робити?
Завжди хотіли бути художником?
— Ще у сьомому класі намагався вступити до художньої школи. Проте зрозумів, що я повний нуль. Вирішив бути простим робітником. Але гальмівні колодки для трамваїв на ремонтному заводі так смерділи... У мене досі враження, що я студент, і ще вчуся. Я себе дуже не люблю.
Що перше проілюстрували?
— Книжку для "Політвидаву": як піонерам розпалювати вогнище і правильно стукати в барабан. Соромно, якщо трапиться комусь на смітнику. Але гонорар дали великий — три тисячі карбованців. Не можу нормально працювати, коли треба стояти, як живописець чи скульптор. А ілюстратор — це щось таке, що сидить під лампочкою і поволі колупає один малюнок за іншим.
Ілюстратор гарно заробляє?
— На Заході — так, тому наші всі туди чкурнули. Геннадій Спірін поїхав у Німеччину, потім — у Америку. Зараз відомий на весь світ. Ольгу та Андрія Дугіних "Ворнер Бразерз" запросили працювати над третім фільмом про Гаррі Поттера.
Вас кликали за кордон?
— Звісно, але я важкий на підйом. Не можу всіх покинути. Зате мої книжки продаються у 20 країнах світу. "Снігова королева" — лідер продажу дитячої літератури в Англії.
Єрко йде у спальню і приносить звідти два варіанти книжки англійською. На одній — цінник 16 фунтів, інша, в подарунковій обкладинці, коштує 19,9.
— Найсмішніший варіант "Снігової королеви" — корейський. Якийсь наївний логотип, як на чаї "Ліптон", — з гордістю показує і таку книжку. — Спершу намалював Снігову королеву холодною красунею, як Марлен Дітріх чи Грета Гарбо. Малкович сказав, що вона якась стервозна. "Єрчику, зроби її теплішою". Я її зробив з Оксани з "Ночі проти Різдва". Малкович був дуже задоволений. Але інші казали, що вона надто добра. У результаті вийшло що вийшло. 2002-го ми зустрілися у Москві з Коельо, він сказав, що "Снігова королева" — найкраща дитяча книжка, яку він бачив. Коельо — світла, позитивна людина. Шкода, що деякі російські письменники оголосили йому війну.
Раніше сварився з усіма
Єрко показує ще одну книжку — "Чайка на ім"я Джонатан Лівінгстон" американського письменника Річарда Баха.
— Бах з нею три ночі переночував і не знав, як реагувати. Дружині його відразу сподобалось. А в нього був шок, бо я намалював не птахів, а людей з крилами. Потім він написав у видавництво, що це — найкращі ілюстрації до його книжки.
Який відсоток від продажу книги має ілюстратор?
— Не хочу казати, бо у нас країна величезної жаби. Нашим державним гербом має бути жаба. Але шотландський замок купити собі не можу. У мене й майстерні немає. Доки доїдеш до неї у годину пік, усе натхнення розтрясеш.
Які у вас стосунки з видавцями?
— Я — найнудніший художник з усіх, бо не борюся з видавцем. А раніше сварився з усіма. Навіть з Малковичем не розмовляли тижнями. Малюючи книжку, наперед чую претензії Малковича чи Юри Смирнова. Це я кажу про найкращих видавців. З авторами ще гірше. "Гарний індіанець — мертвий індіанець". Те саме й автор. Я люблю мертвих письменників.
Маєте автомобіль?
— Ніколи не буде, хіба що з водієм. У мене розсіяний склероз: нічого не можу запам"ятати.
1962 — народився в Києві
1984 — вступив до поліграфічного інституту
1985 — народилася донька Поліна
1987 — друга премія на конкурсі плаката в Москві
1988 — член Спілки художників
1991–1993 — проілюстрував 5 томів Карлоса Кастанеди
1998 — 2005 — 13 дитячих книжок в "А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га"
1999–2005 — 8 книжок Пауло Коельо у видавництві "Софія"
2000 — гран-прі на "Книжці року" за "Снігову королеву"
2002 — титул "Людина книги" за версією московського "Книжного обозрения"
1 
1
Коментарі