Переписи населення у більшості країн світу проводять раз на 10 років. Після Другої світової війни в радянській Україні їх було чотири — 1959, 1970, 1979, 1989 років. 2001-го влаштували перший Всеукраїнський перепис населення. Торік мав відбутися черговий. Однак його досі не було. Про демографічну ситуацію говоримо із 46-річною Іриною Курило, завідувачем відділу проблем якості демографічних процесів Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України.
На перепис населення бракує грошей чи є якісь політичні причини?
— Державна статистична служба цього не повідомляє. Тепер його планують на листопад. Торік проводили Євро, і державі, очевидно, було не до перепису. Звичайно, ми затягли з цим. Перепис бажано проводити кожні 10 років.
На останньому частка українців серед населення суттєво зросла – від 72,7 до 77,9 відсотка. Чому? Меншини виїжджають чи просто записуються українцями?
— І те, й інше. На початку незалежності повернулися велика кількість українців, які працювали в інших республіках колишнього СРСР. Але, з іншого боку, і записувався багато хто інакше. Людина ж сама собі обирає національну приналежність, залежно від того, ким почувається. Поняття національності — не біологічне. Якщо ви приїхали в дитячому віці у Францію, прожили там 20 років, то цілком можете писатися французом. Або українцем. Залежно від самосвідомості.
Чи вийдемо на 80 відсотків?
— Дуже важко сказати. Через те, що перепису так довго не було, не можна на сьогодні навіть чітко заявити, скільки в Україні населення. Бо розрахунки ведуть від минулого перепису і, напевне, не враховують багато чого.
Як їх ведуть?
— Є цифра населення перепису 2001-го. Щороку від неї віднімають померлих, додають новонароджених і роблять поправку на міграцію. Тут можуть бути похибки. Бо не всіх реєструють, не вносять у дані тощо.
Скільки нас зараз офіційно?
— Станом на кінець 2012 року — 45,5 мільйона осіб.
Які основні причини, що нас поменшало?
— Найбільша чисельність була 1992 року — 52,2 мільйона. Була й заставка на "1+1" — "Нас 52 мільйони". На диво, її зробили вже тоді, коли кількість населення значно поменшала. І згодом не раз цю цифру обігрували. "Нас має бути 52 мільйони". Тобто, саме стільки населення в'їлося у свідомість як ідеал. Відтоді в Україні кількість смертей незмінно переважає кількість народжень. До 2002 року населення зменшувалось дуже стрімко, бо повально впала народжуваність. Зазвичай це відбувається в перехідні періоди, коли все змінюється, відповідно настає велика економічна криза й люди бояться заводити дітей. Ми переходили до ринку, і це зумовило сильні соціальні негаразди. Від 2000-го потроху почалося економічне зростання. 2001-й став переломним. В Україні тоді була найнижча народжуваність не лише за роки незалежності, а й за весь час, коли вели розрахунки. Наприкінці ХІХ століття Україна мала найвищу народжуваність у Європі. А 2001 року — найнижчу. Відтоді поступово вона починає підвищуватись. І це ще до того, як запровадили грошову допомогу при народженні дітей.
Звідки взялася проблема високої смертності серед українців?
— Вона не виникла лише в період незалежності. Ситуація виправилася у 1960-1970 роки, коли запровадили антибіотики, подолали епідемію туберкульозу. Тоді смертність в Україні була нижча, ніж у Японії. Але інші країни за цей час зробили ривок уперед за тривалістю життя. А ми від 1970-х із невеликими коливаннями смертність не зменшували. Стрімко зросла вона знову в 1990-х — через економічну нестабільність. Найвища була в перші п'ять років незалежності. Потім дещо вирівнялася, до 2005-го. Після того потроху зменшується.
Останні кілька років тривалість життя в Україні зростає. Але, порівняно з іншими країнами Європи, вона досі дуже низька. Польща чи Чехія теж мали велику смертність у 1990-ті. Але стрімко провели реформи, і цей період пережили швидше. Тут не тільки економіка має значення. Важливо, що люди починають відчувати стабільність, з'являється надія на краще майбутнє, вони планують його.
Тобто, зараз населення України зменшується не так сильно?
— Так, найгірший період пройшли. Наприкінці 1990-х втрачали за рік населення, співставне з кількістю жителів середнього обласного центру, наприклад, Кіровограда. Сьогодні втрачаємо десь населення Білої Церкви, навіть менше. В кількох регіонах є приріст — на Рівненщині, Волині, у Закарпатській області. Проте очікувати, що так станеться в цілій країні, не варто. На Сході, Півдні, Поліссі зменшення населення триває, бо важить ще й його структура. Воно в Україні швидко старіє. Ми перебуваємо в першій тридцятці країн світу за часткою осіб понад 65 років. За часткою 60-річних — теж у першому ешелоні. Інша річ, що в нас осіб за 70 років досить мало, бо тривалість життя низька.
Що треба робити насамперед — більше народжувати чи дбати про те, щоб менше вмирали?
— І те, й інше. Останні десять років влада намагається стимулювати народжуваність. Про смертність говорять, але якось ніяково. У нормальній країні мають дбати і про зростання народжуваності, і про зниження смертності.
Майже ніде в Європі народжуваність суттєво не перевищує нашу. У Швеції показник наближається до двох дітей на жінку — це просте відтворення. Сьогодні наш показник — 1,49. Середній у Європі — десь 1,6 дитини на жінку. Оце і є наш резерв.
Скільки населення оптимально мати для України?
— Немає таких норм. За радянських часів робили розрахунки про таку оптимальність. Бо вважали, що населення мусить обслуговувати економіку. Тепер навпаки — кажуть, що економіка обслуговує населення. Якби не було Голодомору, в Україні зараз жили б трохи більше 80 мільйонів людей. У нас щільність 76 осіб на квадратний кілометр. Це цілком нормально для Європи.
Знелюднення нам не загрожує. Інша річ, хто саме тут житиме. Багато європейських країн залучали мігрантів. У нас вони теж є, хоч держава не має політики щодо їхнього заохочення. Якщо за теперішніх умов на рік приїжджатимуть десь 50 тисяч мігрантів, це добре. Тобто, можливо й погано, що нас меншає, але це не грає принципової ролі. Кількість населення важлива, скажімо, для Росії — там величезна територія, яку треба освоювати.
Проблему неоптимальної структури населення і старіння можна вирішити?
— Західний світ за що боровся, на те й напоровся. Хотіли жити довго і в хороших умовах. Відповідно, живуть довше, а народжують менше. Це загальноцивілізаційна проблема. І також — проблема робочої сили. Бо менше людей здатні працювати. Але ж соціальна й економічна міць держави визначається не цим, а інтелектуальною, соціальною якістю населення.
Якщо українців стає менше, хто займатиме їхнє місце?
— На початку незалежності, до 1994 року, до нас більше прибували, ніж від'їжджали. Бо поверталися українці з інших республік колишнього СРСР. Потім тривалий час покидали країну значно більше. Від 2005-го знов більше приїжджають. Але міграція в нас на рівні статистичної похибки. Вона коливається від 15 до 30 тисяч осіб. На 45,5 мільйона — це зовсім нічого. Здебільшого в Україну їдуть із Пакистану, Афганістану, Китаю, В'єтнаму, частково з Африки. Це освічене населення середнього віку. Найбезболісніший варіант міграційної політики — залучення на постійне місце проживання іноземних студентів. Прикро лише, що прибулі, як правило, русифікуються і не знають української. Якщо й залучати, то треба вирахувати золоту середину. Щоб уникнути міжнаціональних конфліктів і ворожнечі.
Історично в Україні було багато невеликих міст. Яке їхнє майбутнє?
— Україна заселена дуже нерівномірно. Досі тенденція їхати до більших міст. Перебираються до Києва або до обласних центрів. Хіба що в останні кілька років багатші починають поселятися в котеджних містечках. Бо там екологічно краще. Проте це не масовий процес. Казати про те, що їхатимуть жити до районних центрів, містечок і там робитимуть свій бізнес — зарано. Малі міста й далі знелюднюються. У Британії, Німеччині чи Італії немає такої разючої різниці в рівні та умовах життя між містом, містечком і селом. Навіть у радянські часи цей розрив в Україні був менший, ніж тепер.
У яких регіонах більша народжуваність, а в яких менша?
— Більше народжують у західних областях. Це залежить не від економічних чи соціальних чинників, а від сімейних традицій, релігії, моди на дітей.
Чи впливають на ситуацію аборти?
— Ще десять років тому кількість народжень та абортів була приблизно однаковою. Тепер на десять народжених дітей припадає три аборти.
Чи правда, що жінок може стати вдвічі чи й утричі більше за чоловіків?
— Ні. На кожну сотню дівчаток в Україні народжуються по 105-106 хлопчиків. Інша річ, що чоловіки помирають раніше. Жінок стає більше у віці 32 років. Особливо ж це видно серед тих, кому за 70. А в розвинутих країнах чоловіки доживають у середньому щонайменше до 43 років. Після 45 ситуація вирівнюється або жінки переважають. Причина в ранніх смертях — від інфекційних хвороб, інфарктів, інсультів, онкології, а також через нещасні випадки, отруєння, травми, причиною яких є алкоголізм. У жінок на першому місці — онкологія.
У світі різниця тривалості життя між чоловіками й жінками становить п'ять років, а в нас — 10. Зараз в Україні 20 мільйонів чоловіків і 25 — жінок.
Як ще можна збільшити населення?
— Через повернення діаспорян на Батьківщину. Масовим це явище було 1992 року. Тоді повернулися 287 тисяч. Це етнічні українці. Серед них є ті, які вивчилися за кордоном, зробили там кар'єру.
Якщо Євросоюз скасує візи, є побоювання, що багато українців виїдуть туди. Йтиметься про сотні тисяч, мільйони?
— У найважчі часи, коли була велика економічна криза, з України виїхали десь два мільйони осіб. Тобто, ті, хто хотів і міг це зробити, мав пекучу потребу, — вже за кордоном. Якщо скасують візи, максимум виїдуть до 500 тисяч. І не за один рік, звісно.
Як виглядатиме ситуація в майбутньому, скажімо, за сто років?
— Ми робили прогноз до 2060-го. Якщо приріст населення буде такий, як сьогодні: народжуваність, смертність, міграція, — то матимемо 39,5 мільйона осіб в Україні. Це нормально.
Має двох доньок-близнят
Ірина Курило народилася 19 серпня 1966 року в Києві у сім'ї службовців.
1987-го закінчила з відзнакою обліково-економічний факультет столичного Інституту народного господарства. За шість років стала кандидатом економічних наук за спеціальністю "Статистика", від 2007 -го — доктор економічних наук.
Працювала в Інституті економіки Національної академії наук. Сьомий рік завідує відділом з проблем якості демографічних процесів Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України. Відтоді ж професор університету ім. Тараса Шевченка, з 2005-го — професор університету "Києво-Могилянська академія".
Любить кулінарію та подорожі.
Розлучена. Має двох 16-річних доньок-близнючок — Ольгу та Юлію.
3 
1
Коментарі
52