— Візьміть, вам пригодиться, — продавщиця показує на велику парасолю, яка стоїть у її літньому кафе. В суботу зранку в київському парку Співоче поле розкладає товар: морозиво, булочки, пиво. Тут починається етнофестиваль "Країна мрій".
Письменники брати 44-річні Віталій та Дмитро Капранови слухаються поради. Вони облаштовують поряд літературну сцену. Дві великі парасолі встановили над місцями для глядачів. Сцену накривають позиченою.
— Літературі важливіше, — сміється до братів продавщиця.
Вхід на захід платний. Квиток на день коштує 50 грн, на два — 80. Люди йдуть босоніж, кутаються в дощовики й куртки.
— Це вже народна прикмета: Скрипка проводить "Країну мрій" — чекай дощу, — студентка дніпропетровського університету 21-річна Галина Мельник знімає мокрий светр, викручує його. Чорна з червоними квітами вишиванка теж мокра, кросівки й низ джинсів брудні. — Минулого року хоч не затяжний був, пройшов за півгодини, сонечко вийшло й далі гуляли. Дві стипендії на цей фестиваль відклала, а тут нєвєзуха така. Хоча б не захворіти.
Складає светра в рюкзак, одягає куртку й за 5 грн купує 100 г 12-градусної медовухи. Торік алкоголю на фестивалі не продавали.
— Свєта, ану глянь, чи видно хоч, що я продаю туточки? — каже огрядна жінка. Ховає під целофанову плівку обереги із соломи та дерева.
— Хто захоче — побаче. А то розкисне все до дідька, — відповідає сусідка з вишиванками. Її товар захищений від дощу брезентом.
Половина яток на ярмарку порожні.
— Продали у сім разів менше, ніж торік, — каже київська художниця Леся Ригарчук, 30 років. Вона торгує дерев'яними годинниками, статуетками, поличками для ключів. Коштують 150–300 грн. — Думала, ну все, навіть 200 гривень за місце не повернемо. Але трошки продали все-таки. Годинники мій чоловік із дерева вирізає, а я розмальовую квітами й котами. Ще на замовлення малюю шаржі. Найчастіше замовляють зяті на тещ. Але просять зробити їх добрими й гарними, обов'язково пишнотілими, фігурними. На друзів часто замовляють. Кажуть: моя подруга мріє про машину — малюю її в "ягуарі", й ніжка з віконечка стирчить.
На галявині борсаються дівчата з козацького братства "Спас". Одяг просякнутий рудою багнюкою, мокре волосся липне до обличчя. Під звуки литаврів б'ються на мечах, жонглюють смолоскипами. За ними спостерігають із десяток людей.
— Козачки дощу не бояться, — хваляться учасниці.
— Гарячі дівчата. А ми боїмося, — відказують троє високих хлопців під парасолями, в теплих светрах. Ідуть пити пиво.
Увечері на концерті Сашко Положинський із гурту "Тартак" виконує пісню "Понад хмарами". Співає із заплющеними очима, ледве стримує сльози. Раніше її виконував зі співачкою Катею Чіллі. Замість "Тепер ти маєш щось казати, Катя", — лунає: "Тепер ти мала б щось казати, Таня". Два тижні тому в автомобільній аварії загинула його колишня дівчина модель Тетяна Канюка.
За два дні фестиваль відвідали 6 тис. глядачів.
— Радує те, що мокрий українець усе одно залишається українцем, — зауважує Віталій Капранов. — Усі виступи письменників пройшли з аншлагами. Коли виступала Забужко — яблуку не було де впасти. Навіть коли вірші циганською й гагаузькою мовою читали, сиділи й слухали.
3 
1
Коментарі