— Передплатила "Газету по-українськи", вислала копію квитанції в редакцію і виграла телевізор. Коли побачила себе у списках переможців, зраділа. Похвалилася дочці, а вона каже: "Мамо, ти надієшся, що отримаєш приз?" Я вірила, бо телевізор пообіцяла внукові, — каже 79-річна Надія Каймакіна з села Городище Шепетівського району на Хмельниччині.
"Газету по-українськи" передплачує вісім років. Від редакції виграла телевізор.
— Коли отримала, подарувала внукові. Він його розмістив у своїй квартирі, — розповідає Надія Остапівна. — Мені подобається газета. Любов до читання привила старша сестра Ліда, бо мама була неграмотна. Сестра навчила читати й водила мене в бібліотеку. Я й досі беру там книжки. Зараз удома лежить шість. Завжди читаю перед сном. Ще розгадую кросворди. Так треную пам'ять.
Народилася в російському місті Кисельовськ.
— Батьки до війни жили на Донбасі. Тато працював на шахті. Мали сина й доньку. Мама була вагітною мною. Коли почалася війна, батька воювати не взяли через стан здоров'я. Тому він пішов у партизани. Матір із дітьми відправили в Сибір. Поїзд їхав 40 днів. Коли приїхали, народила мене. Батько пропав безвісти. Після війни ми повернулися на Донбас. Мати надіялася, що тато живий. Коли зневірилася, повернулися в її село Городище. Заміж більше не вийшла. Піднімала нас сама. Я вивчилася на ветеринара. Мама померла в 76 років, я доглядала її. А потім ще хвору сестру доглянула, бо в неї не було дітей, — розповідає Надія Остапівна.
53 роки живе з 79-річним Сергієм Івановичем. Виховали двох доньок.
— Нас із чоловіком познайомила моя сестра. Вона була заміжня за рідним братом Сергія, — каже Надія Каймакіна. — Старша дочка Аліса живе в нашому селі. Завідує дитячим садком. А молодша Оксана працює в Шепетівці фармацевтом. Маємо трьох онуків і правнучку.
4 
1
Коментарі