— Почала ходити в гори 1978-го. Здавалося, що навколо одна брехня і лицемірство. Захотілося справжніх перешкод, — розповідає 76-річна Марія Брага зі Здолбунова на Рівненщині. Ходить у гори майже 40 років.
Марія Іванівна працювала у Рівненському музичному училищі, викладала математику.
— Повела в Карпати своїх вихованців, — продовжує. — Побачила там справжніх туристів і зрозуміла — ходимо, як чайники, без правильної підготовки. Після повернення пішла в туристичний клуб по консультації. Відтоді затягнуло.
Марія Брага почала їздити в альпіністські табори на Кавказі.
— Перше сходження припало на травень. У цей період ще лежить багато снігу, й треба брати чимало спорядження. Жодної докладної консультації не отримала, — говорить Марія Іванівна. — Гірські черевики, наприклад, мають бути на два розміри більші, аби нога почувалася вільно. Я ж взяла на один. За три дні на правій нозі мала криваве місиво. Та сходити з маршруту відмовилася, аби не псувати відпочинок групі. Примотала до пораненої ноги кросівка, одягла на нього шкарпетку й так дійшла до фінішу.
Якось із групою вибиралися на одну вершину. Рацією нам повідомили, що поруч шукають застрялого альпініста. Наш інструктор-москвич сказав: "Хоть бы его не нашли, потому что придется тарабанить мертвого в село. Не закроем разряд". Після таких розчарувань у системі перестала їздити на табори.
Найвища вершина, на яку піднялася Марія Брага — Ельбрус, 5642 м. Побувала там кілька разів.
— Востаннє піднімалася на Ельбрус у 70 років. Зробила собі подарунок на день народження, — додає Марія Іванівна. — На горі є місця, де можна злетіти зі стежки, і тебе ніхто не шукатиме. В ущелинах лежать більше людей, ніж на Евересті.
Для сходження виробила власну схему. На акліматизацію відводжу не менш як тиждень. Щодня набираю висоту, доки заболить голова. Потім трохи спускаюся. Перед самим походом відпочиваю весь день. Щоб гірська хвороба не мучила, придумала рецепт ситного компоту із сухофруктів, меду й обліпихи.
Для підтримки форми кілька разів на тиждень тренуюся на скеледромі в Рівному. Він зроблений у формі голови козака, 15 метрів заввишки. Плаваю в басейні. Раніше бігала на полі за містом. Та нещодавно травмувала коліно. Тепер тільки ходжу по 2–3 години вранці. Виїздити в гори за кордон не маю коштів, тому майже чотири рази на рік буваю у Карпатах. Дійшла до третьої категорії у шкалі складності гірських маршрутів. Усього їх є шість. Для жінки — це немало.
Донедавна з собою в походи Марія Брага брала пекінеса Боню. Торік собака помер.
— Кілька разів із Бонею піднімалася. Не було з ким залишити, бо в доньки й онуки — коти. Їм говорила, що йду в гори з компанією, щоб не хвилювалися. Сама ж вирушала на пару з собакою, — каже Марія Іванівна. — Спочатку часто брала Боню на руки. Вона важила 9 кілограмів, і за спиною рюкзак на 20 тягнув. Потім Боня звикла, частину маршруту бігла сама. На останню гору Хом'як навіть мене тягла.
"По вісім разів на день у туалет просилися"
У 60 років Марія Брага поїхала на заробітки в Італію.
— Я розлучилася, згодом — і донька. Потрібно було влаштувати життя онуки. Поїхала заробляти їй на квартиру, — говорить Марія Іванівна. — Там доглядала за двома немічними жінками. Уперше побачила таку зневагу. По вісім разів на день у туалет просилися. Витягни її з дивана, посади на візок, відвези до туалету. Прибери за нею. А вона постійно пручається. Каже і сміється: "Я тобі за це гроші плачу". Економила на всьому. Не дозволяла собі нічого, крім телефонної картки, зубної пасти і стрижки раз на два місяці. За чотири з половиною роки заробила на дві квартири — собі й онуці.
В Італії відчула сильну ностальгію за Україною. Після дзвінка додому плакала годину. Зрозуміла, ніколи не кину батьківщину, яка б вона не була розграбована і змучена.
3 
1
Коментарі