27 років тому, оглядаючи абітурієнтів, окуліст не дозволив приїжджому грузинському хлопцю навчатися в Київському університеті на міжнародника. Причина — поганий зір. "Що ви собі думаєте? — заявив лікар. — Цей факультет готує розвідників. Тільки уявіть: на завданні у вас падають окуляри і ви нічого не бачите!"
За рік хлопець таки вступив до вузу. У серпні йому виповнилося 45 років. Це — Григол Катамадзе, посол Грузії в Україні.
— Я був таким сором"язливим! — пригадує він. — Заходив до крамниці і, якщо там було троє людей, чекав, доки вони підуть. Соромився голосно говорити.
Розмовляємо з паном Григолом у його кабінеті. Біля вікна стоять два шкіряні крісла, в кутку — білий із червоними хрестами прапор Грузії та декоративна пальма. Комп"ютера нема.
— Не маю на нього часу, — пояснює посол скоромовкою. — Може, я неправильно його планую, бо часто помічаю, що підлеглі встигають навіть розкладати пасьянс.
Він тримається вільно. Лише зрідка поправляє тонку оправу окулярів. Встигає піднімати і класти слухавку, як дзвонить телефон.
Коли ви востаннє відпочивали?
— У відпустці не був п"ять років. Шкода, що не вдається нікуди вирватися з родиною. Моя дружина — українка, але ми ще не побували в Умані, Львові, Карпатах.
Згадуємо про його день народження.
— Колись, — пригадує пан Григол, — дядько подарував мені джинси. Тобто носив їх перед тим місяців два, а потім віддав. Вони тільки-но входили у моду. Коштували 120 рублів — місячну зарплату інженера. Мало хто міг таке собі дозволити.
Розповідає, що народився в селі Гелаті на Колхідській низині, в домі бабусі й діда.
— Маму просто не встигли довезти до лікарні в Кутаїсі. Західна Грузія дала мені важливі якості — емоційність і вміння її контролювати. Спочатку я мріяв стати юристом. А потім почув розповідь спортивного коментатора Коте Махарадзе про поїздку тбіліського "Динамо" до Німеччини. Як генконсул Грузії в Гамбурзі піклувався про спортсменів. І вирішив стати дипломатом. А до Києва поїхав, бо мої батьки не були ні партпрацівниками, ні заслуженими діячами — тож чекати на рекомендації в МГІМО було марно. Після того, як через зір мене не зарахували, рік працював на будівництві різноробом. На четвертому курсі одружився з киянкою Яною.
А як познайомилися?
— На студентській вечірці. На перше побачення Яна не прийшла. Годину простояв із величезним букетом, а потім віддав якійсь жінці. Шкода було викидати. Пам"ятаю, в Німеччині, на практиці, стояв у дрезденській галереї біля Сікстинської мадонни півтори години і жалкував, що поруч немає коханої. Повернувшись, повіз її до батьків у Грузію. Нас відправили назад. Наші плани підтримали лише бабусі... Цього року президент Михайло Саакашвілі збирав у Німеччині послів, акредитованих в європейських країнах. Я взяв туди дружину. Потім ми поїхали в Дрезден. Збулося те, про що я мріяв 23 роки тому.
Ще одна мрія пана Григола здійснилася півтора року тому.
Рік працював на будівництві різноробом
— У дитинстві я марив собакою, — розповідає. — Та батьки не дозволяли завести його. Якось розповів це знайомій українці, що живе в Грузії, — Тані Федорченко. Згодом вона зателефонувала мені о 6-й ранку: "Поздравляем, родилась!" Тетянина німецька вівчарка народила цуценят. Одне забрала моя мама, бо я не зміг приїхати. Спершу дружина не сприйняла Рекса, а тепер обожнює його.
Часто провідуєте батьків?
— На жаль, батька вже нема, — каже він.
Катамадзе пригадує, як його призначили заступником міністра оборони.
— Друзі жартома подарували генеральську форму. Принесли, коли мене не було вдома. Мама розповідала, що тато одягнув її, став перед дзеркалом і заплакав. Малим він хотів утекти на фронт, а тоді вступити до військового училища. Дід зробив усе, аби цього не сталося. Коли принесли форму, батько подумав, що мені дали генеральське звання.
Мамі цього року виповниться 65, — продовжує посол. — Працює в дитсадку для глухонімих. Не знаю, як справляється... з її вразливістю.
А чим займаються ваші діти?
— Сина звуть Іраклій, а дочку Татія. Обоє навчаються в Києві, в інституті міжнародних відносин. Коли Іраклій отримав ступінь бакалавра, товариш з іноземної компанії запропонував послати його на будівництво заводу в Одесі. "Звикне до тяжкої праці, заробить 500 доларів, а потім поїде на навчання до Великої Британії". Іраклій попрацював кілька місяців і сказав: "Це не моє". Хоче бути дипломатом. А ким буде дочка, ще не знаю. Татія пише вірші, грає на фортепіано, а лірика і юриспруденція — різні речі.
Маєте друзів у Києві?
— Товаришую з одногрупниками — депутатом Сергієм Терьохіним із БЮТу, Леонідом Кожарою з Партії регіонів. Із послом України у Великій Британії Ігорем Харченком. Давні приятелі з президентом федерації баскетболу України Зурабом Хромаєвим. Не проходить дня, щоб ми два-три рази по телефону не переговорили. Дружу із Таріелом Васадзе, Львом Парцхаладзе. Це зараз він крутий став, а коли ми починали дружити? — пан Григол умовкає. — Та ні, й тоді він теж був крутим.
Розповідаю свій улюблений анекдот — про грузина, якого питають, чи любить він помідори. Він відповідає: "Єсть — люблю, нєт — нє люблю".
Ви гурман?
— Буває, цілий день пробігаю і забуваю, що їсти треба, — сміється він. — Люблю грузинські мамалигу, сациві або хачапурі з чаєм. Обожнюю український борщ. У ресторані завжди замовляю собі тоненько нарізане сало з часником і чорним хлібом.
Яке у вас хобі?
— Люблю читати. Ще раз на місяць мушу заїхати в автомобільний магазин: аби око не відвикало від гарних речей. Давно люблю театр.
У вересні посол обіцяє провести в Пирогові фестиваль грузинського вина. Картвельські винороби привезуть чани з виноградом, який давитимуть на сік. Для охочих готуватимуть чачу.
1961 — народився в селі Гелаті, що за 12 кілометрів від міста Кутаїсі (Грузія)
1983 — одружився з киянкою Яною
1984 — народився син Іраклій
1985 — закінчив факультет міжнародних відносин Київського університету
1988 — народилася донька Татія
1998-2000 — заступник міністра оборони Грузії
з 2000 — посол Грузії в Україні
Віце-мер Единбурга Стів Кардоуні, 53 роки, одружений із київською бухгалтеркою Наталією Бобир, 29 років. Це п"ятий шлюб шотландця. Другий був теж із українкою Анастасією, яка нині живе у Шотландії й виховує сина.
Режисер Бата Недіч — сербський біженець. Десять років живе у Києві, одружився тут, виховує сина Петра та доньку Софію.
Посол РФ Віктор Черномирдін, 68 років, узяв шлюб із українкою Валентиною Федорівною. Кілька років тому дружина посла наспівала CD-диск із російськими, українськими та циганськими піснями.
64-річний мексиканський режисер Серхіо Ольхович (мати — мексиканка, батько — росіянин) теж одружився з українкою. Живуть вони в Мексиці.
3 
1
Коментарі