— Сколько год живу, а такого чуда не бачив. Де ж це видано, шоб баба за рульом маршрутки сиділа? — 68-річний Володимир Сегеденко із селища Калинівка Броварського району на Київщині підморгує киянці 43-річній Оксані Сергієнко.
Вона — єдина у столиці жінка-водій маршрутного таксі. 10 років возить пасажирів на маршруті №233 — від станції метро Лісова до вул. Лісківської.
Відчиняє двері та зістрибує з водійського сидіння. На ходу застібає блискавку коричневої дутої куртки.
— Перший раз за кермо сіла у школі, — розповідає Оксана Василівна. — Мій батько працював на тракторі. На 14-й день народження зробив мені подарунок — дав урок вождєнія. Я навіть до педалі не доставала. Тоді за день зорала 50 соток поля.
Оксана Сергієнко закінчила кулінарний технікум. Працювала технологом у їдальні санаторію "Хвиля" під Києвом.
— Як вийшла заміж, водила без прав свекровий "запорожець" з ручним управлінням. Їздила селами, шоб даїшники не оштрафували. На права здала 2000 року, коли чоловік купив "жигулі" і "208-й Мерс". Сам переобладнав його для пасажирських перевезень і почав возити людей на 233-му маршруті. Як приходив додому, не міг стояти на ногах — так стомлювався. Взялася допомагати. Коли вперше вийшла на маршрут, ввечері прийшла додому розстроєна. Чоловіки пальцями тицяли: "О, баба баранку крутить". Таким відповідала: "Зате я, на відміну від вас, їжджу акуратно і ніколи правил не порушую". За 10 років мене оштрафували лише раз. Припаркувала автобус біля метро.
Майже вісім років Оксана працювала на маршруті разом з чоловіком Сергієм.
— Півтора року тому чоловік помер через тромб у серці. За півроку до того скаржився на біль у грудях. Просила, щоб ліг до лікарні на обстеження, але він відмовлявся. Казав: "Я в лікарню ляжу, а ти будеш за двох пахать?". Ми з ним разом прожили 22 роки. Після його смерті два місяці не могла ходити на роботу. Найняла на маршрутку водіїв. Та вони так машину угробили, що мусила ремонтувати. Тоді вирішила, що буду їздити сама. В маршрутці чоловіки часто знайомляться. Всім відмовляю, бо досі люблю Сергія.
Сідає за кермо. На всіх вікнах висять бордові штори, на бардачку — три ікони. Половина пасажирів вітаються до водія.
— Оксанка, привєт! — гукає червонощока жінка з двома повними картатими торбами.
— Це моя постійна клієнтка, — говорить Оксана Василівна. — Вона завжди чекає мене на зупинці, до інших водіїв не сідає. Мене тепер тут усі знають. Вранці зміна починається о п'ятій. Перед цим треба пройти медогляд і техогляд, то доводиться вставати о пів на четверту. Навіть у вихідний за звичкою прокидаюся в цей же час. Влітку люблю поратися біля землі: вирощую клубніку і саджу квіти. А ще люблю готувати. Мені син каже: "Ти мене так годуєш, що скоро стану найтовстішим у світі". Він закінчує транспортний університет. Хоче продовжити сімейну справу. Та я не дозволю, бо це неблагодарний і важкий труд.
2 
1
Коментарі
1