У п"ятницю в райцентрі Кобеляки на Полтавщині поховали костоправа, народного лікаря України 74-річного Миколу Касьяна. За паспортом йому було 72, бо колись помилилися з датою.
Микола Андрійович останні три роки скаржився на біль у шлунку, підшлунковій, серці, проблеми з печінкою та зором. Ходив із ціпком. Помер уранці в середу в своєму Центрі мануальної терапії від внутрішньої кровотечі через загострення недуги підшлункової.
У четвер о 14.00 покійного в чорній полірованій домовині переносять до Миколаївської церкви. Небіжчик лежить обличчям до вівтаря, в руках свічка, вбраний у чорний костюм і білу сорочку. На голові зелена пов"язка із зображенням святих та словами молитви. Біля Касьяна сидить його названий син 35-річний Ян. Люди висловлюють йому співчуття.
О 19.00 до храму з півгодинним інтервалом під"їжджають чотири автомобілі. Із них виходять одягнені в чорні напівпальта чоловіки з раціями. Один із них каже по мобільному:
— На в"їзді в місто скупчення вантажівок. Це далекобійники, там кафе, вони вечеряють. По місту їдьте тихенько, дуже високі "лежачі поліцейські". Біля церкви "джип". Це машина сина. Він у храмі.
Близько 21.00 на площу перед церквою в"їжджають два міліцейські "форди". За ними — три "джипи". З одного виходить голова Верховної Ради 53-річний Володимир Литвин у супроводі трьох чоловіків. Щулиться від холоду, стрімко заходить до храму. Підходить до Яна Касьяна, щось стиха говорить йому. Хвилину стоїть біля домовини, швидко виходить.
Литвин був єдиним із високопосадовців і відомих людей, хто особисто попрощався з Касьяном. Решта висловили співчуття телефоном.
30 жовтня із 7.00 в усіх кварталах Кобеляків, що межують із Миколаївською церквою, перекрили рух транспорту.
До храму вишикувалася черга тих, хто хоче попрощатися з костоправом. Домовину з тілом Миколи Андрійовича до половини заклали квітами. Через кожні 10 хв. їх відносять у підсобку і витирають воду, яка крапає з них.
Багато вінків із живих квітів. На них написи: "Від Йосипа Кобзона", "Від друзів із Подольська", "Від сім"ї Кузнєцових". Ці коштують 2,5 тис. грн, їх напередодні привезли з Дніпропетровська.
Заходить голова Полтавської облради Олександр Удовіченко з червоними трояндами та начальник обласної міліції Михайло Цимбалюк — із жовтими. Підходять до дружини покійного 63-річної Андріани Миколаївни і Яна. Удова сидить на лаві та плаче. Син заспокоює матір. Він одягнений у чорні пальто й костюм, під ним — червона сорочка. На Андріані Миколаївні чорна хустка і коричнева шуба. Поруч три доньки костоправа від першого шлюбу — Людмила, Руслана і Тетяна.
Мер Олександр Ісип стиха перемовляється з іншими розпорядниками церемонії:
— Із київської влади ніхто не приїде. Але мільйонери десятками йдуть.
На площу в"їжджає білий "лексус". Із нього виходить кремезний чоловік із наголо бритою головою. Несе букет жовтих троянд. У кошику кількасот жовтих і синіх хризантем, викладених у формі українського прапора. На кошику напис "Від сім"ї Бутко".
— Та неінтересно, ніхто із зірок не приїхав, — говорить по мобільному жінка років 20.
Поминальну службу править архієпископ Полтавський і Миргородський Филип, представник Московського патріархату. Із ним іще три десятки священиків.
О 13.30 домовину виносять із церкви, ставлять на металеві ноші. Оркестр Полтавського військового гарнізону грає жалобну мелодію. На площі близько 3 тис. людей. Труну беруть представники міжнародної Академії козацтва в камуфляжі. Йдуть по шестеро, міняючись що 3 хв., до кладовища. Депутат міськради Сергій Хорішко йде з портретом Миколи Касьяна. Двоє хлопців тримають подушки із нагородами лікаря. За ними — жінки з понад сотнею вінків. Процесія розтягується на 500 м. Із ринку вибігають продавці.
— Несуть! Несуть! — кричить одна колезі. — Подивися за моїм товаром, а я на Касьяна гляну.
На півдорозі до цвинтаря стає зле Андріані Миколаївні. У неї підгинаються ноги. Удову підхоплюють син та місцевий житель Микола Козіс. Відводять до машини "швидкої", дають нашатир.
Під час жалобної церемонії всі звертаються до сім"ї покійного і називають його Миколою Андрійовичем. Лише Герой України Семен Антонець із Шишацького району Полтавщини як друг каже "Коля".
Кобзон дзвонив. Питав, як усе пройшло. Сам слабкий дуже, тільки після хіміотерапії
— Він же ніколи не відпочивав. Було, поїдемо на море в Севастополь, так і там йому спокою не дають, — згадує заступник голови Кобеляцької райради Микола Жук, 70 років. — Поплавок три дні у морі, а потім забирає його адмірал Касатонов, і лічить наш Андрійович і адміралів, і моряків. Жаль, що обидила його наша верховна влада. Та, може, прозріють у Києві й дадуть Касьяну Героя України.
Родичі та близькі цілують чоло, руки померлого, край домовини. Її закривають і на рушниках опускають у яму, яку викопали біля каплиці Всіх Святих. Гроші на її будівництво дав Микола Андрійович. Перші жменьки землі кидають дружина і син покійного.
Поминальний обід відбувають у кафе "Левада". У трьох залах помістилися 150 людей. П"ють і їдять мало. На столах — канун (підсолоджений рис із родзинками, його ще називають коливом), капусняк, картопляне пюре з м"ясом, смажена і копчена риба, салати з маринованої та квашеної капусти, горілка "Полтава", мінеральна вода "Касьянівська".
Дзвонить мобільний у 30-річного Андрія Слинька, хрещеника Касьяна та Кобзона. Він виходить із зали.
— Йосип Давидович дзвонив. Питав, як усе пройшло, — говорить, повернувшись. — Сам слабкий дуже, тільки після хіміотерапії.
Випиває чарку.
— Уже третього батька ховаю, — зітхає. — Одного рідного і двох хрещених. Чому так несправедливо?
— Андрію, певно, в Бога спина заболіла, — відповідає чоловік.
Через 2 год. поминальний обід закінчується. До могили, закладеної вінками, продовжують підходити люди, здебільшого місцеві.
3 
1
Коментарі
10