— Для чого мені ті гроші? Я звик економити на всьому — і на їжі, і навіть рахунок на телефоні не поповнюю. А Україну треба зараз спасати! Хочу, щоб із мене брали приклад інші люди, а особливо — олігархи. Я не герой, як мене почали називати, а просто патріот, — каже 82-річний Микола ШЕВЧУК із міста Новодністровськ Чернівецької області. Перерахував усі заощадження на підтримку Збройних сил України. Це — майже 400 тис. грн.
Микола Шевчук родом із села Курашівці Мурованокуриловецького району на Вінниччині. Народився 1939 року, коли почалася Друга світова війна.
— Мати розповідала, що відлучила мене від грудей у 6 місяців. А далі баба викормила квачем із хлібного м'якушу. Із 3-річного віку все добре пам'ятаю. Бачив, як фашистські винищувачі розбомбили хати в нашому селі. Тоді загинуло багато коней. Їх потім закопали в яру. А вже в 1950 роках ми з хлопчаками відкопували ті кістки і вимінювали в заготівельників на рибальські гачки і різні дрібниці. Після війни харчів майже не було. Щоб вижити, їли сирі буряки.
Микола Григорович закінчив семирічну школу й одразу пішов у колгосп. Там вчився столярству.
— Про мою трудову біографію можна кіно знімати, — каже. — Коли сестра вийшла заміж і виїхала на Донбас, захотів теж туди податися. Але паспорти селянам не видавали. Пішов у район добиватися. Документ отримав і вже незабаром працював на шахті. Потім поїхав на Криворізьку ГРЕС-2. Там вирішив вивчитися на токаря. Пішов до майстра в учні. Замість трьох місяців все освоїв за місяць. Став точити деталі до різної техніки. Але й на цьому не зупинився — надумав ще вчитися. Спочатку хотів на агронома. Але в технікумі вже набрали студентів на цю спеціальність, тому пішов на зоотехніка. За спеціальністю працював у колгоспі в Запорізькій області. Пізніше поїхав у Броварський район на Київщині. Там мій земляк був головою колгоспу, взяв мене на роботу. Обурювало, що головний зоотехнік за рахунок колгоспу побудував собі хату. Зрозумів, що так діло не піде — потрібно знову щось міняти. Молодь тоді їхала працювати в Київ, захотів і собі. Пішов влаштовуватися на будівництво Київського політеху. Не взяли, бо в паспорті написано, що закінчив сільськогосподарський технікум. Штамп той вирвав і став працювати на будівництві.
У середині 1970-х Микола Григорович повернувся на Вінниччину.
— Працював у райпотребсоюзі, тоді — на будівництві Дністровської ГЕС. У селі побудував хату. Маю квартиру в Новодністровську. З жінкою розійшовся давно, тому й гроші немає куди витрачати. Маю двох доньок і онуку. Вони забезпечені, їм ніякого спадку не треба. Тому совість перед ними чиста.
Микола Григорович відкладав гроші з пенсії. Також здавав горіхи, сушені сливи та яблука. Чотири роки збирав те, що отримував за оренду паїв. Нещодавно переоформив земельні ділянки на сестру.
— Так і наскладав таку суму. Коли побачив, що москальська орда суне на Україну і знищує все, а Європа тільки ляси точить, вирішив підтримати наших воїнів. Хочу, щоб ці гроші врятували комусь життя, а мені не було стидно перед батьківщиною.
Щодня вожу допомогу у волонтерський штаб. Уже завіз тачкою шість мішків сушених яблук. Хлопці їх забрали для бійців територіальної оборони. Може, і на передову передадуть. Хочу, щоб не тільки прості люди все стягували для української армії, а й магнати долучалися. А як нічого не дають, то хай залишають все своє майно державі й виїжджають із України.
"Газету по-українськи" можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"
2 
1
Коментарі