62-річний Микола Івахненко з Полтави 201 раз був донором. За 38 років чоловік здав із вени 84 л 475 мл крові. Завдяки цьому він почувається молодим, не хворіє.
— Ось тут як шрапнеллю побито, — Микола Васильович закочує светра вище ліктя і показує сліди від голок. — Ото стільки точечок.
Івахненко живе в Полтаві з дружиною Олександрою Петрівною, 58 років. Працює інженером на автоагрегатному заводі. Його жінка — начальник природоохоронного бюро на прядильній фабриці. Син, 35-річний Володимир, доньки — Тетяна, 30 років, і 24-річна Ольга — одружені. Живуть окремо.
Чоловік уперше здав кров 5 липня 1970 року. Жив тоді в російському місті Людіново Калузької області. Працював на тепловозоремонтному заводі.
— Був кліч: день донора. Всіх агітували, стіл накривали. Тоді отношеніє було як до людей. На плєнум приглашали, сякий-такий подарок давали. Мєлочь, но виражали, що ти нужен. Давали пару отгулів, — згадує.
Родом Микола Васильович із хутора Івахненков Оржицького району на Полтавщині. В Харківській політехніці чоловік вивчився на інженера.
— Ми познайомилися 1 травня на змаганнях із орієнтування під Харковом, — розповідає дружина. — Мені 17 років було. Приїхала з Полтави. Ночували в палатках, біля вогнища збиралися — так і побачились.
Через два роки одружилися в Людіновому.
— Скромне весілля було. 15 чоловік із роботи прийшли, — каже чоловік. — Потом поїхали на вечеринку до моїх батьків, тоді до її.
На 60 лєт діти подарили скутер, я на ньом розбився
1973-го Івахненки перебралися до Полтави. Микола влаштувався на цегельний завод. Знімали помешкання, потім рік жили в гуртожитку. 1976 року отримали двокімнатну квартиру.
Два роки тому чоловік потрапив у аварію.
— На 60 лєт діти подарили скутер, я на ньом розбився. Їхав по трасі до батьків у Клименки. Не поспішав, і дорога була пуста, а через голову перевернувся. Руку поламав об дзеркало. Ногу збив так, що коліно більше году кровоточило. Ухо праве порвав — лікарі зшивали з кусків. Якийсь водій викликав "швидку", бо я без свідомості був. Уперше за 25 років попав у больницю. Не знав навіть, як лікарняний оформляти.
Івахненка двічі визнавали почесним донором СРСР, двічі — України і раз — заслуженим донором України.
— Заслуженого губернатор Валерій Асадчев вручав. Руку довго тряс, — хвалиться чоловік.
Розказує, що останні 400 мл крові здав 19 березня.
— А якось разом із дружиною для мого земляка Олексія Козуба здавали. У нього був низький гемоглобін. Влили йому кров, то він годів п"ять пожив і вмер.
За правилами, кров дозволено здавати до 60 років.
— Начинаю зменшувати дозу і збільшувати проміжки, — розказує чоловік. — Лікарі радять виходити мєдлєнно, бо це чрєвато кровоїзліянієм куда попало. Я почуваюся молодшим за свій вік, мало хворію. Після здачі крові відчуваю прилив сил. На заводі дехто каже: "Він уже як наркоман: не може уже, шоб кров не здавать".
На станції переливання крові за 100 г платять 16 грн.
— У Миколи Васильовича колись три роки не було роботи, — говорить Людмила Попенко, завідуюча відділенням переливання крові полтавської лікарні N1. — Він брав десь у колгоспі шматок землі й вирощував буряки. Але й тоді кров здавав безкоштовно. Просила його, щоб узяв хоч 25 гривень, — не хотів.
1946, 6 квітня — Микола Івахненко народився на хуторі Івахненков Оржицького р-ну на Полтавщині
1970, 5 липня — уперше став донором; 18 липня — одружився
1973, 28 лютого — народився син Володимир
1977, 21 жовтня — з"явилася на світ дочка Тетяна
1983, 15 жовтня — народилася дочка Ольга
2006, 8 серпня — розбився на моторолері
2007 — став заслуженим донором України
2008, 19 березня — востаннє здав 400 мл крові
3 
1
Коментарі