Марія Кутова відмовилася від пенсії

 

81-річна Марія Кутова з Гайшина Переяслав-Хмельницького району на Київщині вже шість років не отримує пенсії. Жінка відмовилася від неї.

Розпитую в селі, як пройти до хати Кутової. Чоловік у картатій сорочці показує дорогу й просить купити бабусі хліба. З пакетом, у якому п"ять хлібин, рис, вермішель і маргарин, пролажу до двору. Колись у паркані була хвіртка, тепер вона затулена дрючками і шматками поржавілого металу. На вікнах старої хати годі дорахуватися всіх шибок, двері підперті ломакою. Двір поріс бур"яном, де-не-де трапляється конопля. Господиня сидить в кінці городу, підібгавши ноги, й висапує кругом себе бур"ян. Її одяг і шкіра такого ж кольору, як і земля. Голубі очі жваві, з-під хустини видно сиві пасма.

— Оце тим, хто держить курей, кіз, даю зелененьке. А вони мені хліба та молочка, — підводиться й починає кланятися.

Іде до хати, опираючись на палицю. Показує, що є на її городі.

— Тут буряк сіяла і сахарний, і такий. Буду копать восени. Виженемо горілочки, — сміється жінка. — Я вже не п"ю. Пила, поки пойняла, що таке жизнь, і що таке горілка. Зараз не п"ю нічого, даже лікарств.

Городом простяглися рівненькі рядочки жита і пшениці.

— Саджу під сапу і під заступ. У мене весь інструмент є. І осьо комбайн хороший, — показує на свої руки, — тільки чого-то покрутило. Но воно робоче. Колорадів руками збираю. Нашо мені ті яди?

Біля хати показує на колодязь без відра:

— Тут у мене чисте джерело води. Було, натягаю зимою снігу, натоплю — і розумна. Не вірить ніхто мені, що я учасник трьох войн: проти німців, афганської й проти мафії і бандітів, — говорить серйозно баба Марія. Згадує, що народилася в іншому дворищі цього села.

— Мати мене як народила, два тижні зо мною побула, а тоді на жнива подалася. Покладе мене під копою, а по мені ящірки бігають.

У вас є якась рідня?

— Двоюрідні якісь є. І чоловік був — Петро Аврамович. Дуже любив горілочку. Робить не хотів, но хороший парень.

Чоловік ваш живий?

— Якби справи його живі, — ухиляється від відповіді жінка. — Він — моя перва любов. Двадцять год разом прожили.

А діти у вас були?

— Раз чоловік согласився: треба, щоб було дитя. Доходить врем"я мені родить, а я терплю. Терпіла-терпіла на печі, а мати кажуть: "В тебе живіт двоє суток болить. Я піду до баби Каті-повитухи". Поки побігла, а воно виродилося мертве, бо мовчало. Забрали його од мене, і я питаю: де ви діли оте? А баба Катя сказала: "Скинули в уборну Лисака". А мого чоловіка Лисим в селі звали.

Зараз не п"ю нічого, даже лікарств

Скоро дощ буде, — дивиться на небо бабуся. — Треба капусти насадить. Куди ти, то не наше! — кричить на рудого кота, який всунув голову в пакет з їжею. — Кіт — то мій хазяїн, — каже лагідно. — Максим їсть те, що й я. Як лежу, дряпає, щоб вставала.

Можу вас і в комнати завести, — запрошує господиня. — Якщо не побоїтеся. Було і радіо, і світло. Відрізали. А чого за його платить? Казав Борис Олійник: "Покарай, Господи, того, хто бере платню з людей, які люблять Україну", — голосно декламує. — Так я в лампадку олію ллю, добрі люди дають.

Згадує, як її забрали на примусове лікування від алкоголізму.

— Погрузили самосилом, бо сказали, що я — п"яниця. А там у мене врач знакомий: "Чого це ви, Марія Данилівна, тут?". І відпустив через тиждень. То пішли ж у хату, — відкидає палку жінка.

Після маленької брудної веранди вхід до сіней. Навісний замок на дверях кріпиться на мотузках. Мішки, відра, посуд, лахміття — все звалене у купи на підлозі, столі, лаві. Усе чорне від пилу й сажі. На одній із стін — портрет Леніна, вирізаний із журналу.

А що ж їсте?

— Шо хочу, те і їм. Можу супу зварити. Шовковиці сушу, сухарі житні. У мене все своє: насію і пшениці, і жита, і ячменю. А тоді в ступі дроблю. І ні на кого не надіюся, — показує саморобне борошно у банках. — А мила в мене знаєте скільки! Тільки через роботу ніколи миться... Мені кажуть: "Получай пенсію". А гроші — це чепуха, не хочу з ними зв"язуваться.

Ви виходите кудись?

— Чого я буду ходить, врем"я переводить? Ходила на кладовище, там на одному пам"ятнику написано: "Рідні наші, ми ніколи до вас не прийдемо. А ви до нас не спішіть, ми підождемо". Так я оце не спішу, — сміється баба Марія, перебираючи шматочки вугілля. — Як будуть ховати мене, коли вмру, хай одягнуть у мою одіж: у мене і сорочка вишита є, і корсет, і светр — усе є, на ноги ото кроме...

Чи ходите голосувати?

Жінка сміється хвилин зо дві.

— Нащо? Президента вибірать? Для чого? А про Ющенка знаю, що президент. Я по лічності добрала, що то він, і в газетах фотографії бачила.

— Ця жінка почала писати відмову від одержання пенсії 2001 року, — каже Ольга Левченко, начальник Переяслав-Хмельницького районного управління Пенсійного фонду України. — Кілька місяців підряд їй нараховували пенсію, однак жінка від неї продовжувала відмовлятися. Через шість місяців виплату пенсії припинили.
Відновити виплати можна, але, згідно з законом, лише за три останні роки. Жінка може отримувати гроші сама чи має право дати письмове доручення на якусь особу, якій довіряє. Та людина одержуватиме пенсію й витрачатиме на потреби пенсіонерки. Зважаючи на наш архів, Марія Кутова має 35 років трудового стажу, тобто нині її пенсія становила б 482 гривні 89 копійок.

×