"Я работаю невестой", — сміється 24-річна киянка Марина Фролова. Півроку тому через кризу вона втратила роботу. Записалася в три шлюбні агентства, щоб знайти заможного нареченого.
— Свято вірила, що вийду заміж, — у кафе "Пузата хата" на Подолі сідає за столиком біля вікна. — Грошей не було, сім місяців не працюю. Записалася у шлюбне агентство, потім іще у два. Приїхав до мене жених із Швейцарії. Ну гоблін! Страшний такий, але хороший. Тиждень його вигулювала Києвом, а він мене годував. Правда, не дарував нічого. Тільки на п"ятий день шоколад швейцарський приніс, та й то не цілий. Не знаю, кому решта дісталася.
Марина майже не нафарбована, волосся ретельно зачесане. Темний жакет не розстібає. До чорної пишної спідниці вбрала червоні колготи, туфлі на низьких підборах.
Зауважує, що більшість наречених-іноземців ділить на два типи.
— В одних щось із психікою. Нормальний чоловік не піде в агентство, а знайде собі дружину й так. Таким переважно за 50, ніколи не були одружені. Інші секс-туристи, я на таких теж наривалася. Приїхав один Хесус з Іспанії. Енергійний такий, представився бізнесменом. На 15-й хвилині запросив до себе в Іспанію. Пішли ми в "Будда-бар" (один із найдорожчих ресторанів Києва. — "ГПУ"). Він побачив наші ціни, замовив салат, воду — і закрив меню. Півгодини розказував, що дружина була його єдиною жінкою в житті. А потім поліз обніматися. Я відсторонилася, то він образився. Питає: "Ти що, не хочеш піти до мене подивитися телевізор?" На прощання сказав, що завтра мені подзвонить його секретарка. Більше я того Хесуса не бачила.
— Інший жених повів у піцерію, — каже обурено. — Шкіра хороша, зуби гарні, за руки не хапає. Правда, коли дістав светр, секондом запахло. Розповів, що належить до якоїсь індійської комуни, уже 17 років там по кілька місяців живе. Там, типу, люди з усього світу медитують. Питаю, як мені туди потрапити. Каже, треба пройти тест на СНІД. Вони там сексом займаються, між медитаціями.
Передав п"ять пачок макаронів, три банки кави, "Нутеллу" і кілограмовий пакет цукру
Зізнається, що найбільше сподобався 44-річний італієць Фабіо.
— Привіз парфуми "Дольче і Габбана" з якоїсь старої колекції, ними тільки тарганів травити. Я їх подружці віддала. Поїхав додому в Рим, почав писати есемески по п"ять разів на день. Я в нього була принцеса Марина, — підпирає підборіддя долонею. Нігті нафарбовані чорним лаком. — Передав п"ять пачок макаронів, три банки кави, "Нутеллу" і кілограмовий пакет цукру. Бачив, що з кафе люблю пакетики цукру виносити. Потім надіслав ще блузку, розміром на слона. Я йому відписала електронкою: "Дякую, Фабіо. Коли приїду до тебе в Рим, купиш мені машину?" Після цього Фабіо пропав, п"ять днів не чути. А я вже й мамі про нього розказала. За ним скучаю.
Крутить головою на всі боки. Скаржиться, що не подобається запах у кафе. Дістає з сумки парфуми "Ів Роше", трохи бризкає біля столу.
— На гроші наречених розводила? — цікавлюся.
— Я цього не вмію. Але багато дівчат так живуть. Знімаємо з подружкою кімнату, спимо на одному дивані. Пішла би працювати в ескорт-послуги, але психологічно не можу. А йти секретаркою за 2 тисячі гривень не хочу.
4 
35413
Коментарі
12