72-річна Любов Яремчук із сином 48-річним Анатолієм із міста Козятин на Вінниччині Новий рік зустрінуть у найманій квартирі. До того 20 років жили в купейному вагоні.
Анатолія Яремчука знаходжу на залізничному вокзалі, де він працює слюсарем. Чоловік одягнутий у поношений одяг. Усі передні зуби з металевими коронками.
— Не чіпляйтеся, в мене робота. Як хочте, йдіть до мами. До неї півчаса навпрошки. Зараз попереджу, що прийдете, — відказує.
Сім'я винаймає квартиру за півтора кілометри від станції Козятин. Щомісяця платять 500 грн за оренду.
— На Новий рік йолочки не поставлю. Встромлю соснову гілку у відро з піском, начіплю пару ігрушечок, дощика, і такий празнік собі зроблю, — каже Любов Яремчук. — Як жили у вагоні, постоянно йолочку наряжали. Гірлянди по всіх вікнах чіпляла вздовж і поперек. Усі сусідські діти прибігали до нас колядувати й посівати. Менше рубля ніхто не получав.
Жінка гріється на кухні біля котла. Поряд розморожуються курячі стегенця.
— Уже почті скупилися на Новий рік. Взяла кіло окорочків. Продавщиця Людка всігда вибирає мені найбільші, з жиром. Його повідрізаю, і такий навар в картошці, шо ну. А з м'яса холодець вийде, — говорить Любов Іванівна. — На свинину на базарі й не дивлюся, бо дороге. Геть забула її вкус. Їмо напівфабрикати — фрикадельки, вареники. Ще наріжу якогось салатіка, куплю харошої ковбаски "салямі" фінської, твердого сиру. Зі спіртного буде тільки пиво.
Любов Яремчук запрошує до кімнати. На столі лежить сімейний альбом. Показує фото сестер та брата.
— Найменшу, Галю, з 6 місяців вибавила. А вона ні разу з Новим роком не поздраве. Першою не позвоне. Запросила до себе якось у гості. На своїй електричній плиточці наготовила цілий стіл. А вона приїжає 31 грудня без гостинців. До неї то цілу торбу везу — і хлібину, і сільодки капчоної, — витирає сльози. — А вона все питає, чи мені не встидно людей, що живу у вагоні. Чо мені має бути встидно. Хай наші чиновники встидаються, що кожен рік добиваємося житла, а вони все брешуть. З року в рік думала виїхати з того вагона. Поки труба від котла не лопла, то й не ворухнулися.
Два роки тому сім'я отримала від Укрзалізниці двокімнатну квартиру в новобудові, але там немає підлоги й дверей. За вагон, який здали на металобрухт, отримали 45 тис. грн. Ці гроші вкладають в облаштування квартири.
— На 20 тисяч закупили котел, плитку, сантєхніку й рушникосушку. Дасть Бог, то вже слєдующий рік будем стрічать у своїй квартірі. Зараз живемо в найманій, але не думаємо, що треба в грубу підкидати вугля чи дрова. Нам тоже хочеться під бой курантів бокали піднімати й дивитися салюти.
Любов Іванівна бере до рук фото вагона. Тричі хреститься.
— Як вспомню, як празніки в ньому отмічали, моторошно стає. Під шампанське постоянно загадувала желаніє получити квартіру. В ніч на 1 січня почаркуємо, потім усі повкладаються на діванах спати, а я накриюсь одіялом на ліжку і їм мандарини з Лєонтьєвим і Пугачовою. До самого ранку дивлюся новогодні концерти по всіх каналах. А кожні 2 часа підриваюся й підкидаю дров, щоб гості не замерзли. Слава Богу, здихалися вагона. Скіки в ньому намучилися. Ніхто нас не пойме, поки сам не попробує там жити.
Любов Яремчук працювала з чоловіком Іваном у російських Іркутську, Воронежі, Тюмені, Архангельську, Челябінську, на Кавказі. Він електриком на залізниці, вона — машиністом третього розряду. Обслуговували пересувні залізничні підстанції.
— Як приїхали в Україну, то дали нам списаний московський вагон. Йому тоді було років з шійдесят. Тоді було условіє, шо наші власті дадуть квартіру. З року в рік думали, що її получимо. Бо цей вагон геть непригодний для жизні був. Але всьо равно зуміли приспособитись. Зробили чотири комнати. Першу переробили під кухню, в другій і третій спали. Там поставили дівани й повішали фіранки на вікна. Верхні полки позабирали, щоб не мішали. В останньому купе зробили кладову. В туалет ходили надвір. Чоловік Ваня так і не дочекався квартіри. Помер десіть років назад.
Біля ліжка Анатолія стоїть музичний центр, прикритий скатертиною.
— Мали 120 касєт. Уже так хрипіли, що повикидали. Толік закупив диски. Спеціально їздив у Вінницю за музичним центром, бо в Козятині не знайшов. Дали 2,5 тищі. Вагон гримів на всю. Бували роки, що Новий год празнували з розмахом. Включали народні й естрадні пісні. Танці устраювали. Зараз його вже так не включиш, бо маємо сусідку-жидівку. Вєчно придирається, що хата її ходором іде від нашої музики, — показує пальцем угору.
В орендованій квартирі зробили ремонт і провели опалення.
— Так тепло, що в сорочці хожу. Толік поміняв унітаз, бо стояв дєрєв'яний. З нього так смерділо, що носа затикала. Наканєц можу у ванні помитися. Відколи переїхали на квартиру, почала висипатися.
4 
1
Коментарі
1