44-річний лезгин Нурік Яхіяєв 17-й рік живе на хуторі Гутишина, що за п"ять кілометрів від села Бариш Бучацького району Тернопільщини. 1990-го він приїхав в Україну, до дружини Ольги. Збудував її батькам хату, вивчив мову й залишився жити.
На хуторі Гутишина 30 дворів. Усі стоять на одній вулиці, що тягнеться вздовж річки Баришки. Неподалік будинків розрита земля — нещодавно селянам підвели газ. Цегляна хата Нуріка Яхіяєва стоїть навпроти ставка. На подвір"ї акуратно поскладані дрова.
— Живу без паспорта, — говорить українською з акцентом Нурік Зейнудінович, відчиняючи хвіртку. — Ніхто не питає, хто я і звідки, чим займаюся. Уже чотири роки бігаю по консульствах, посольствах. Кажуть, мені мали видати паспорт росіяни. До Києва на заробітки по воєнному білету їжджу.
17-річний син Зейнудін Яхіяєв навчається в 11-му класі Бариської школи. У селі його кличуть Зеньо. Старший — Максим, 21 рік, із дружиною Іриною переїхав до Києва. Жінка працює касиркою в супермаркеті "Сільпо", а Максим установлює ворота в особняках.
— Мене ще ніхто не обідив, і я нікого, — розповідає Нурік. — На хуторі гостиприїмні люди. Маю корову, на городі бульбу саджаю, сію цукровий буряк, сіно кошу. Раніше був водієм у Баришівці. Нині працюю на будівництві в Києві. Дома буваю нечасто.
Батько чоловіка помер у Дагестані на 54-му році від хвороби легенів. Мати осліпла. Вона померла в 56 від інсульту. У них було 9 дітей. Двоє братів і дві сестри Нуріка залишилися на батьківщині — в селі Асагастал Сулейман-Стальського району Дагестану. Один брат переїхав до Казахстану, другий живе в Тюмені, а двоє сестер мешкають у Ростові.
Із рідними спілкуєтеся?
— По телефону, — сумно каже Яхіяєв. — Без паспорта не можу до них поїхати. А сестри і брат не їздять до нас — не люблять перетинати російський кордон. Нас у Росії не дуже поважають. 1992-го брат Толік із Казахстану приїжджав у гості. Я останній раз у Дагестані був в 1997-му, хоронив маму.
Я — мусульманин, а діти хрещені
Із хати виходить 39-річна дружина Нуріка Ольга Яхіяєва. Разом вони вже 22 роки.
— Познайомилися у Харкові, обоє були студентами будівельного технікуму. Я хапнув Олю і вже не відпустив, — обнімає чоловік дружину.
— Познайомилися 1984-го, за рік одружилися в Харкові, — уточнює Ольга. — Весілля зіграли в квартирі моєї двоюрідної сестри. У селі дивувалися, що я полюбила лезгина.
Як опинилися на хуторі?
— Приїхали з Дагестану на два-три роки. Думали, збудуємо батькам Ольги нову хату й повернемося, — пояснює Нурік. — Тесть помер, і ми залишилися. 80-річна теща Юлія Миколаївна живе з нами. Мені подобається, як ви кажете: "Щоб тебе качка копнула", — сміється чоловік. — Я й сам тепер так кажу.
Віру не змінили?
— Я — мусульманин, а діти хрещені, — пояснює він. — Не хотів себе вип"ячувати, а жінку принижувати.
— Він не вимагав, аби я прийняла іслам, — додає дружина. — Ми просто розписалися. Шлюбу не брали ні за чиїми звичаями. У Махачкалі я дотримувалася мусульманських традицій. Їхні пости суворіші, ніж наші.
— На Різдво, Йордан чи Великдень до церкви йду з жінкою. Ходжу й до православної, й до греко-католицької. Мене звідти не виганяють, — додає Яхіяєв.
Лезгинку не забули?
— На день народження, коли скучно стає або хочеться додому, вмикаю лезгинку на подвір"ї, — підморгує він дружині. — Ще на весіллях танцюю польку, фокстрот. Вивчив пісню "Ой, під Львівським замком", знаю колядки. Часто пригощаю друзів дагестанськими шашликами. Можу зробити хінкал. Це страва з курки й тіста, нагадує вашу лапшу.
1963, 5 червня — Нурік Яхіяєв народився в с. Асагастал Сулейман-Стальського району республіки Дагестан (Росія)
1984 — у Харкові познайомився з Ольгою, уродженкою хутора Гутишина Бучацького району Тернопільщини — студенткою будівельного технікуму
1985 — одружився; народився син Максим, нині він із дружиною живе в Києві
1986 — Нурік та Ольга переїхали до м. Каспійськ, що неподалік Махачкали в Дагестані; працювали на військовому суднобудівному заводі
1990 — переїхали до України на хутір Гутишина; Нурік працює шофером; народився молодший Зейнудін, зараз — учень 11-го класу Бариської школи
1992 — на хутір із Казахстану приїхав брат Нуріка Анатолій
1997 — Нурік їздив до Дагестану на похорон матері
1999 — звели в Гутишині будинок
3 
1
Коментарі
2