58-річна Леся Козленко з міста Дубно Рівненської області прочитала в "ГПУ" історію Ірини Гром"як із Тернопільщини. Жінка з 10 дітьми втекла від чоловіка, який бив її. Леся пропонує Ірині свій старий будинок у селі Стовпець на Рівненщині.
Леся Петрівна готує вечерю і слідкує за пральною машинкою, що вмонтована поряд із мийкою.
— Часом вона так сильно вібрує, що мушу сідати зверху. Через неї посуд трясеться, — пояснює жінка.
Леся Козленко — домогосподарка. Її чоловік Валентин колись був будівельником, нині отримує пенсію з інвалідності.
— З нами живуть наш син-слюсар Валентин. І онук Богдан, учиться в 11 класі. Круглий сирота, — зітхає вона.
68-річний Валентин Козленко пояснює, що їхня донька Світлана померла кілька років тому. Гасить цигарку в попільничці.
— У неї кишківник ріс швидше, ніж інші органи. Ми возили її на операції у Київ, але лікарі не змогли її врятувати. Світлані був 21 рік. За три роки помер зять Володимир, серце не витримало.
Подружжя має шестеро онуків та правнука.
— Четверо — від старшої доньки Наталі. Є онучка Соломія від доньки Вікторії. Вона живе з батьками у Празі. Ходить там у школу, — розповідає жінка. — Донька працює там касиром у супермаркеті. А зять Микола — будівельник. Виїхали до Чехії три роки тому.
Через рік Козленки переселилися до нового будинку.
Меблі є, подушки, ковдри. Посуд старенький
— Продали за 12 тисяч доларів однокімнатну квартиру й купили велику стару хату. Провели газ, воду й електрику.
Багатодітній матері з Тернопільщини Ірині Гром"як жінка пропонує свою хату в селі Стовпець, за 30 км від Дубна.
— Хатка старенька. У ній давно ніхто не живе. Я допоможу зробити ремонт, побілю стіни, стелю, — пропонує жінка. — Головне, щоб Ірині сподобалося.
Обіцяє подарувати гостям мішок картоплі, одяг, дрова.
— У мене там і бібліотека є — 600 книг. Ми з чоловіком 12 років виписували їх поштою, — каже жінка. — Я завжди мріяла жити в місті. Роботи не боюсь, але не терплю сільських пліток. Ну, кому яке діло, що я до храму прийшла в старому пальто?
Запитую, чи дозволяють діти дарувати хату чужим людям.
— У Стовпці живе моя донька Наталя Кононюк із чоловіком, дітьми та правнуком Вадимом. Вона їм допоможе. А сільський голова, може, дістане Ірині корову та кілька курок, — запевняє жінка.
Додає, що біля хати є 40 соток городу і ще 60 — через дорогу. Весною саджали там буряки і картоплю.
У Стовпці 39-річна Наталя, донька Лесі Козленко, розказує, що хата стоїть біля самого поля. Надягає фіолетову куртку з капюшоном і чоботи. Дітям вмикає диснеївські мультфільми, зачиняє двері й веде полем.
— Хай краще добрі люди оселяться, ніж хулігани спалять. Буває, тут збираються пияки, діти граються. Можуть вікна побити, цеглу або картоплю покрасти, — каже Наталя.
Показує порожній хлів, виноградну альтанку, сарайчики на подвір"ї. На хаті облупилася штукатурка, дах поріс мохом. Шибки у вікнах забиті дошками.
— Меблі є, подушки, ковдри. Посуд старенький, але хороший, — веде далі жінка. — Та немає газу й води. Криницю засипало, бо мама приїжджає сюди лише весною та влітку — город доглядати.
Наталя пропонує опалювати хату грубкою.
— Дерев тут повно. У сарайчику старі запаси залишилися, — роззирається довкола. — Землі теж бери, скільки хочеш. Тільки оброби.
Наталі Кононюк подобається в Стовпці.
— Мені спокійніше в селі, — говорить Кононюк. — Я не розумію райцентру — там хулігани, рок-фестивалі, міні-спідниці.
Її 11-річний син Андрій навчається в Дубно в художній школі. Щодня їздить туди після уроків.
— Добре розумію Ірину. Мій перший чоловік теж мав тяжкий характер. Я теж взяла найстаршу Оленку й Андрія і розлучилася. Я потім вийшла заміж удруге, — каже вона.
Від шлюбу з Олександром Кононюком Наталя має доньок Ірину, 7 років, та на два роки меншу Богдану.
1949, 25 листопада — Леся Кононюк народилася в с. Комарівка Дубенського району Рівненщини
1966 — працює на будівництві в Голій Пристані, Херсонський район
1967 — зустріла на будівництві Валентина Козленка, одружилися
1968 — народилася донька Наталя; за рік з"явився на світ син Артур; через два роки — донька Світлана, ще за 12 — Вікторія
1980 — Козленки переїхали до міста Дубно
1985 — народився син Валентин
1992 — померла Світлана; її чоловік помер за три роки потому
2004 — донька Вікторія з чоловіком виїхала до Праги
2005 — Козленки продали квартиру й купили в Дубно хату
3 
1
Коментарі