22 серпня у Львові перепоховали стрільця добровольчого корпусу УНСО "Арго" Леоніда ТКАЧУКА на позивний "Цвях". Загинув у бою під селом Шрома в Абхазії під час російсько-грузинської війни в липні 1993-го. Йому було 19 років. Нагороджений найвищою державною нагородою Грузії – орденом Вахтанга Горгасалі.
Леонід Ткачук був у першій групі з восьми добровольців, яких керівництво УНСО відправило допомагати грузинам боротися проти російської агресії. 17 липня 1993-го українці отримали наказ штабу грузинських військ прорвати оборону ворога біля села Шрома. Увірвалися туди із групою грузинських морських піхотинців. Обіцяного підкріплення не отримали. Кілька днів відбивали атаки російсько-абхазьких сил. А потім їм наказали відходити.
— Росіяни переслідували нас, були близько. Ми з грузином із позивним "Самурай" виносили пораненого "Діброву". Сховали його в кущах і почали відступати, — розповідає побратим Ігор "Тополя" Мазур. — Вийшли на хлопців, які несли пораненого "Цвяха". Плащ-намет я з одним бійцем взяв ззаду, двоє — спереду. Раптом між нами пройшла куля. Видно було, як "Цвяха" вдарила, він аж здригнувся. Його очі почали тьмяніти. До нас прибіг його батько, який теж воював: "Як там Лесик?! Є машина, давайте швидше!" Коли донесли, очі його в небо подивилися — я закрив їх. Поклали "Цвяха" в кузов, батько теж заскочив. Він тоді ще не зрозумів, що сталося.
Поховали Леоніда Ткачука в парку Надії Курченко в Сухумі. Коли туди увійшли російські війська, викопали труну з тілом і викинули в море. Як її прибило до берега, розстріляли із гранатомета. Однак небайдужі дістали труну. Знайти місце поховання й ідентифікувати за ДНК вдалося завдяки пошуковикам Міжнародного комітету Червоного Хреста.
— Леонід у 19 років пройшов третю війну. Воював у Придністров'ї та Нагірному Карабаху. Знав, що він не підведе, не розгубиться й діятиме грамотно, — розповідає побратим Едуард "Байда" Білоус. — У Карабаху в них стояла покинута БМП. Леонід знайшов книжку з експлуатації. Навчився керувати, обслуговувати. Азербайджанці хотіли її в нього віджати. Він заліз у кабіну, перекрив паливний кран — і вони не могли БМП завести. Зрештою віддали.
Він казав — якщо виживу, напишу спогади. Придумав назву — "Записник для божевільного туриста". Мав почуття гумору, вмів цікаво розповідати про війну. Про страшне розказував весело і красиво.
Батько вирішив поховати сина на грузинській землі, за яку він поліг. Якби тоді тихо привезли в Україну, ніхто про нього не знав би. А тепер буде похований із почестю.
Попрощатися з воїном прийшли рідні, члени УНСО, ветерани АТО/ООС, волонтери, духовенство, представники місцевої влади, почесний консул Грузії у Львові Ярослав Музичко та голова виконкому Національного комітету реформ, експрезидент Грузії Міхеіл Саакашвілі. Заупокійне богослужіння відбулося в Гарнізонному храмі апостолів Петра й Павла. Далі похоронна процесія рушила на Личаківський цвинтар. Дорогою скандували: "Слава нації! Смерть ворогам!", "Другу "Цвяху" слава!" З військовими почестями Ткачука поховали на полі почесних поховань.
5 
1
Коментарі