У Національному художньому музеї впродовж трьох днів режисер 44-річна Лариса Венедиктова демонструвала перфоменс. Це одна з форм мистецтва, де твором вважають дії автора. Назва — "Давай домовимося — ти мене бачиш, я тебе ні".

О 10.45 Лариса крутиться в музеї перед великим дзеркалом, поправляє волосся. Вимикає мобільний телефон. Одягнута у все червоне — сукню, колготки та довгий шарф. На ногах немає взуття. Каже, що це останні хвилини, коли вона може говорити. Потім буде мовчати аж до 19.00. Пояснює, що інколи помовчати корисно. Тоді світлішає розум, зникають багато надокучливих думок.

— Художник Техчин Се мовчав цілий рік, — каже російською. — Добровільно закрив себе у дерев'яній клітці. 12 місяців не розмовляв, не читав, не писав. Не слухав радіо й не дивився телевізор. Коли все скінчилося, боявся заговорити. Думав, що розучився. Інший майстер Кріс Бурден пролежав посеред музейної галереї під скляною плитою 45 годин. Ажіотаж був шалений. Люди приходили подивитися на живий експонат. Перше, що зробив Бурден по закінченні вистави, — випив склянку води.

Проходить до зали, де на стінах висять картини Олександра Мурашка. Зупиняється біля портрета "Дівчина в червоному капелюшку", лягає на лаву і заплющує очі.

Опівдні до зали заходить мистецтвознавець Олег Сидор-Гібелінда, 40 років. Дивується, що немає відвідувачів.

— Я бачив виступи закордонних перфомерів: групи "Флюксус", Ґунтера Бруса, Марини Абрамович, Валі Експорт. У закордонних виставах усе ламається, кров струменить. А тут усе красиво, естетично.

До нього підходить працівниця музею Євгенія Терлецька:

— Що за мистецтво таке дивне? Імпресіонізм розумію, авангард теж. А таке бачу вперше.

Мистецтвознавець пояснює, що Лариса Венедиктова уявила себе заручницею музею, яку закрили й не випускають.

×