У селі Семирічка Гайсинського району на Вінниччині на 300 дворів — 10 коліїв. Кожен забиває свиней на своєму кутку. Якщо хтось піде на чужу територію, колії з ним не говорять.
45-річного Василя Левчука, а по-сільському Чорного, це не стосується. Його кличуть різати свиней по всьому селі. Він заколов дві тисячі тварин. Слави зажив, коли в 1990-х односельці возили м'ясо до Москви. Тоді забивав по чотири свині на день.
— Прийде та ойкає, шо крижі болять. Так доколовся, що уколи від радікуліту йому робила, а тепер тільки диклофенаком мастю,— каже про Василя його дружина Наталя, 42 роки. — Василь випивав, із кожної свіжини приходив і падав. Спить, а я сама біля городу й хазяйства бігаю. Не витримала, подала на розвод, то він в суді поклявся, що в рот горілки не візьме. Оце вже рік геть пива не п'є. Та й красота. Не знаю тільки, чи надовго.
На вулиці гавкає собака. Сусідка через хату Надія Соколова прийшла просити Василя заколоти свиню.
— Я знаю, в кого в селі яке сало виросло. Чоловік завжди розповідає, коли вже дома їмо свіжину із заробленого м'яса. Завжди трохи смажу з того, що приносить, а що залишається, то на другий день діти беруть із собою на роботу. Сини в районі працюють. Один в жеку, другий двері робить. Треба щось у торбу покласти. У селі сама велика проблєма — гроші, купиш кіло мняса — гроші великі, а мняса нема. А люди за коління, спасіба їм, менше кіла ніколи не дають.
Наступного дня о 4.30 Василь заходить на сусідчине подвір'я. У руках ряба сумка з двома бензиновими лампами, шлангом для їх заправки, мотузкою, трьома ножами, кухлем для вичерпування крові і 30-сантиметровою шпичкою, якою коле. Її зробив із зубця вил. Розкладає реманент, заправляє лампи бензином.
О 4.50 ловлять у хліві свиню. Вона кричить, пручається і висмикує ногу з петлі. За другою спробою лежить на землі. Василь убиває її з одного удару.
— Хоч би не вскочила, бо якось заколов кабана, а він зірвався і бігти. Я за мотузок хап, повалив. Скажена свиня попала, майже 2 центнери, а я 80 кілограм, та й чуть прокатала,— сміється.
1,5 год. Василь смалить і миє тварину. Чиста свиня лежить на спині. Колій вирізає шмат біля серця. Це грудинка, її традиційно віддають колієві. Додають м'яса, сала й ребро.
— Мені заздрять, що їм свіже м'ясо через день. Хай постоять над свинею більше двох годин — і більше нічого не треба. Зимою замерзає — мити не встигаєш, а літом — мухи.
Вичерпує кров пластмасовим кухлем. Дістає серце й миє в холодній воді. Відрізує ноги, сокирою відрубує свині голову. Потім перевертає тушу, розрізає по хребту.
— Заколоти легше всього. Найважче розробити. Найстрашніше порізати кишки. Бо тоді все м'ясо спортю. У мене такого не було ні разу. Я ще в школу ходив, а свині вже колов. А мої два сини в це діло не внікають. Бояться. Це, кажуть, треба сміливість мати й силу, а вона ще й кричить, в очі дивиться. Тато є, та й нащо їм.
О пів на дев'яту м'ясо розкладають у кімнаті, щоби прохололо. Сідають їсти свіжину. Після сніданку колій велосипедом їде 6 км до сусіднього села. Працює там комбайнером.
— Рівно рік і три місяці кабана тримала, — говорить господиня Надія. — Раніше треба було заколоти, але то садився, то сапався город. Колій сміявся, що ще тиждень — і кабан умер би від ожиріння. Траву клала йому під рило, бо лінувався вставати.
3 
1
Коментарі
2