Ексклюзиви
вівторок, 15 січня 2013 05:00

"Кілька разів діставав скелети з перебитими руками й діркою в черепі"

Автор: фото: Юрій Стригун
  Михайло Цісар із Черкас показує водолазне спорядження — чорний жилет із застібками і трубками. Він працює водолазом у Черкаському аварійно-рятувальному загоні
Михайло Цісар із Черкас показує водолазне спорядження — чорний жилет із застібками і трубками. Він працює водолазом у Черкаському аварійно-рятувальному загоні

— Найстрашніший випадок — біля села Чапаєвка у Дніпрі. Беру в руки утопленика, а шкіра в нього відривається від тіла. Липкий слиз розтікається по руках. А запах страшний навколо, аж всі внутренності вириває, — каже 30-річний Михайло Цісар, водолаз Черкаського аварійно-рятувального загону.

Чоловік п'ять років працює водолазом. Раніше був пожежником.

— Три дні шукали. Лазили і вдень, і вночі. Усе дно дослідили, і де він зайшов у воду, і півкілометра навколо — немає. А я занурився ще дальше. Раптом бачу велику тінь у водоростях. Утопленика віднесла течія. Розлазився по кусках. Щоб витягти на берег, треба було підпливти під нього й обв'язати мотузкою. Пливу, а куски шкіри й тіла на мене падають.

Михайло невисокий, русявий. Запрошує пройти в кабінет. У великій шафі розвішані гумові водолазні костюми. У кутку — великий акваріум із рибами.

— Найважча робота — "у сезон", тобто влітку або тоді, коли крига на річках тонка. Нещодавно виймали з глибокого кар'єра тіло молодого пацана, якого заради грошей убили друзі. Голова розпухла так, що навіть родичі не могли впізнати. Воно, канєшно, важко дивитися на тіла людей. А коли родичам віддаємо, то в самого сльози навертаються. Особливо, коли це діти, —  зітхає. — Улітку шукали у Дніпрі біля Канева двох дітей. Учителі привезли їх на екскурсію, а потім повели до річки. Дно не перевірили. У тому місці глибина мала, а трохи в сторону — глибока яма. Дівчинка вскочила, а хлопчик її спасав. Так і знайшли їх разом. Але найчастіше тонуть п'яні. Спорять, хто дальше допливе чи перепливе річку. Думають, що великі герої.

Я змалку точно не мріяв про таку роботу. Та сюди абикого не візьмуть. Треба мати добре здоров'я, щоб витримати і холод, і тиск під водою, і нестачу повітря. Ми кожен рік проходимо спеціальні курси в Києві. Одне з випробувань — висидіти у барокамері. Навіть  пожежникам із вогню простіше вибратися, ніж із води. Найгірше, коли попадаєш у сіті, поставлені браконьєрами. У мене завжди є два ножі. Один — на грудях, другий — на нозі.

Водолазне спорядження — чорний жилет із застібками й трубками. Ззаду — кисневий балон. Підходжу, пробую підняти, але не можу зрушити з місця.

— Самому водолазу натягти костюм важко. Тут треба гукати когось. Люди думають, що в нас робота романтична — прозора вода, зграї рибок і затонулі кораблі. Під водою є на що подивитись. Можна доторкнутися до давніх речей, кусків кораблів, які давно потонули. Біля Черкас у Дніпрі лежать великі кістки мамонта.

Вмикає чайник. За хвилину заливає окропом чай.

— Ми не тільки дістаємо утоплеників, а й рятуємо живих. Минулої зими був випадок на Сулі. Кілька мужиків попливли човном сітки трусити. Раптом змінився вітер і річка швидко почала замерзати. Пливти до берега не могли, бо зламали два весла. Викликали нашу бригаду. Забрали їх катером із повітряною подушкою. Від холоду вже не могли говорити. Ще трохи, і загинули б від переохолодження. Через кілька днів чоловік поплив рибалити. Знявся шторм, лодка перевернулася. Помітили ледь живого. Пізніше розказував, що цілу ніч тримався за човен. Інший на його місці не витримав би.

Дістає з шафи водолазний костюм.

— Ось такі костюми ми використовуємо взимку, — вивертає. — Одягаємо їх на одежу. Взимку  видимість у річці набагато краща, водорості падають на дно. А влітку — як у джунглях, та ще й вода страшенно мутна. Нічого не видно за метр. Не допомагає навіть ліхтар. Шукати  доводиться навпомацки. Бреду, аж поки не ткнуся на утопленика. А на березі — родичі, які до останнього сподіваються на диво.

Раніше три роки гасив пожежі. Бачив обпечених і горілих людей. Запах смаженого людського тіла досі пам'ятаю. Не хочу відчути його знов, — закриває носа. — Найбільше вражає байдужість. 2011 року біля Митниці топилися двоє хлопців. Ще лід на річці був. Біля ополонок — безліч рибалок. То одного якийсь совісний рибак спас. А інші навіть з місця не зрушили. Дивилися, доки не потонув.

Вихідних у нас практично немає. Іноді в крижаній воді проводимо по кілька годин. Буває, за день до п'яти утоплеників находимо. Часто шукаємо зброю. Для кілерів — перше діло викинути пістолет чи автомат у річку. За кілька днів можна знайти. Якщо полежить півроку чи рік — укриється намулом так, що марно шукати. Трапляються хитруни, що розбирають зброю й викидають частинами. Тоді нізащо не знайдеш. Можуть викликати міліціонери. Кілька разів діставав скелети з перебитими руками, ногами або діркою від кулі в черепі. Тоді, щоб заспокоїтися, іду на берег ловити рибу. Для мене це найкращий відпочинок.

Михайло Цісар отримує 2 тис. грн зарплати. Живе в однокімнатній квартирі. Дружина Ольга — домогосподарка. Виховує 4-річного сина Михайла.

Зараз ви читаєте новину «"Кілька разів діставав скелети з перебитими руками й діркою в черепі"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути