— Я не хотів іти у Верховну Раду. Тоді переді мною відкрилися багато можливостей — я міг вести наукову роботу, викладати в університеті, вільно друкуватися. Але мене випхали, сказали, що мушу. На перше засідання приїхав із готовим проектом Декларації про державний суверенітет України, — каже нардеп-"бютівець" 76-річний Михайло Косів.
7 липня йому стало зле на судовому засіданні в Печерському райсуді Києва, де розглядають кримінальну справу проти екс-прем'єра Юлії Тимошенко. Із зали суду Михайла Васильовича забрала "швидка".
Зустрічаємося біля Будинку письменників за 10 днів. Він у світлих брюках і випрасуваній сорочці. Підтягнутий. У руках тримає стос документів.
— Сьогодні суду не буде, то я вільний, — каже. — Ще за радянських часів у мене почалися проблеми з серцем. На суді не витримав. На вулиці була спека, а в залі немає кондиціонерів. Мене хотіли покласти в лікарню, та я не схотів. Написав офіційну відмову.
Михайло Васильович працює у Верховній Раді з 1990 року.
— За цей час встиг зареєструвати близько 30 законопроектів. Після загибелі голови Народного руху В'ячеслава Чорновола в березні 1999-го, 11 обласних організацій просили мене очолити партію. Я поставив умову — Рух має піти в опозицію. Та на Банковій зробили все, щоб партію нейтралізувати. Одних підкупили, когось переконали. Я пішов у партію "Реформи і порядок", бо вони приєдналися до руху "Україна без Кучми".
Згадує, як познайомився з Чорноволом 8 січня 1960-го.
— Ми зустрілися в гуртожитку. Я тоді закінчував Львівський університет. Увечері зібралися в кімнаті святкувати другий день Різдва. Із сіл попривозили кутю, різдвяні страви. Пляшчина теж була, закручена кукурудзяним корком. Тільки сіли за стіл, двері відчинив комендант. За ним стояв молодий хлопчина. Комендант сказав: "Це студент Київського університету В'ячеслав Чорновіл. Ви його десь тут примостіть, бо він приїхав працювати над дипломом". Боялися, що комендант напише на нас рапорт. Тоді за святкування Різдва могли і з університету вигнати. Але він не доніс. У той вечір цілу ніч не спали.
Згадує, як із В'ячеславом Чорноволом і його дружиною Атеною Пашко видавали підпільний журнал "Український вісник".
— У нас була гарно продумана конспірація. Навіть люди, які здавали матеріали, не знали, куди вони йдуть далі. Кегебісти знали, хто видає журнал, та жодних доказів нашої причетності не мали. Приходили до мене з обшуками, а на моєму столі лежала розкрита книжка Брежнєва "Нова земля", а на полицях стояли томи Леніна. В'ячеслава заарештували 1972-го.
1965-го Михайла Косіва заарештували за самвидав.
— Я тоді вже викладав в університеті, приймав екзамени в заочників. Виходжу на вулицю, до мене підбігає якийсь чоловік і каже: "Михайло Васильовичу, є до вас одна справа". Відійшов із ним убік, думав, проситиме про когось зі студентів. Не схаменувся, як опинився в машині. Відсидів у слідчому ізоляторі вісім місяців. Раз викликали до слідчого. Заходжу, а там сидить мій тато. Кинувся до мене: "Тебе тут не б'ють?". Сказав, що ні. Він мене обійняв і сказав: "Навіть якби і били, не зрадь друзів". Із роботи в університеті мене звільнили.
Михайло Васильович має двох дітей — сина 37-річного Василя і доньку Ганну, 34 роки.
— Із сім'єю любив відпочивати не так, як усі інші люди. Мав пристрасть до походу на байдарках. Із дружиною і дітьми місяць сплавлялися річками. Обійшов усі річки України. Моя донька вперше попливла на байдарці в 4 роки. Тоді вона і плавати навчилася, бо випала з човна і почала топитися.
3 
1
Коментарі
1