31-річний Антон Лещенко з Полтави вважає, що його мрії не збуваються через нерішучість.
— Мої мрії щоразу розбиваються на фініші. Не вистачає сміливості для останнього кроку. З усіх бажаних цілей за 30 років досягнув лише двох — вища освіта й робота з зарплатою не нижчою за 3,5 тисячі гривень.
У 15 років мріяв стати боксером. Записався на секцію, ходив три місяці. Коли зізнався матері, та завелася: це не для тебе — спорт. Поставила ультиматум: якщо ходитиму на бокс, не дасть грошей на випускний. Уявив однокласників, які отримують атестати і йдуть гуляти в кафе. Я відрікся від боксу. А випускний не вдався, бо півкласу від нього відмовилося. Все скінчилося солодким столом у класній кімнаті й поздоровленнями вчителів. Зустрічати світанок мене не пустили батьки.
Здав вступні екзамени до Харківського університету внутрішніх справ. Мріяв стати слідчим прокуратури. Хотів орендувати кімнату. В одному під'їзді зустрів п'яну компанію. Почали вимагати 300 гривень за те, що без їхнього дозволу зайшов у під'їзд. Так злякався, що віддав 900 гривень, які мав при собі. Вирішив, більше в Харків не повернуся. З університету забрав документи й рік сидів удома. Потім вступив до місцевого педагогічного університету на історичний факультет.
На другому курсі закохався в дівчину з іншої групи. Почали зустрічатися. За півроку з'ясувалося, що вона подобається кращому другу Олегові. Від спільних приятелів дізнався, що він кілька разів через неї готовий був різати вени. Олега знав чотири роки, він мене постійно виручав грошима. Із дурної чоловічої солідарності уступив кохану. На місяць пропав з університету, не відповідав на дзвінки. Олег ударив за нею, як одержимий. Коли я вернувся в університет, вони вже були парою. За два роки одружилися і виїхали жити в Німеччину. Рік тому та дівчина зізналася, що вийшла заміж за Олега на зло мені.
28-річним одружився з колегою Оленою. Разом працювали в комп'ютерному сервісному центрі. За рік до випуску шостого айфона почав відкладати таємно гроші. Назбирав 10 тисяч. Вже можна було купити телефон, але вирішив місяць почекати. Докласти тисячу і взяти апарат із більшою пам'яттю. Жінка знайшла ці гроші. Зрозуміла, що й до чого. Того ж дня замовила дзеркальну шафу-купе. Сказала: якщо тобі дорожчий телефон — збирай речі й до побачення. Змирився. Бо другу втрату коханої не переживу.
1 
70
Коментарі