— Для жінки сходження на восьмитисячник без кисню може бути небезпечним. Але я протрималася до четвертого табору. Кисневий балон важить близько 10 кілограмів, без нього йти легше. Та коли прокинулася перед підйомом на саму вершину, погано почувалася. З'їла дві ложки макаронів, приготовлених на талій воді, і знудило. Штурмувати пік вирішила з кисневим балоном, — розповідає альпіністка й підприємиця 33-річна Ірина ГАЛАЙ із Мукачева на Закарпатті.
27 липня вона стала першою українкою, яка піднялася на гору Чогорі, що на кордоні Кашміру й Китаю. Це — другий найвищий пік світу, після Евересту. Його висота — 8614 м. Вершину ще називають К2 і "Дика гора" — через складність сходження. Під час її підкорення гине кожен четвертий.
— На К2 є меморіал загиблим. Нам сказали, що йти до нього напередодні сходження — погана прикмета. Але ми побували там, — розповідає Ірина Галай. — Це — величезна скеля, вкрита металічними підносами. На них вибито імена загиблих. Загалом їх більше сотні. Була шокована, коли помітила там ящик із людськими рештками. Побачила взуття, з якого стирчали людські кістки. Зрозуміла, що ця експедиція може стати для мене останньою.
До сходження Ірина Галай готувалася два роки.
— Пів року чотири-п'ять разів на тиждень займалася в спортзалі. А потім почався карантин. Думала, що К2 "накрилася". Весь локдаун провела на Закарпатті. А потім знову почалася серйозна підготовка. Щоб підкорити таку висоту, треба періодично підніматися в гори. За місяць до сходження я була в Непалі. Зійшла на Ама-Даблам, одну з найкрасивіших вершин світу, — каже альпіністка. — Сходження на Чогорі тривало місяць. Найнебезпечніше було, коли починався каменепад. Просто закриваєш очі й молишся, щоб не влетіло в тебе. Коли чуєш, що поряд через це хтось загинув, намагаєшся гнати від себе погані думки. Постійно повторювала собі, що обіцяла коханому й рідним повернутися живою.
Еверест порівняно з К2 — база відпочинку. Техніка сходження інша: на Еверест треба багато йти, а Чогорі — майже вертикальна. Та нам пощастило з погодою. Коли піднімалася, смакувала останні кроки. Розуміла, що не хочу поспішати і ні з ким змагатися.
Коли вже стояла на вершині, хотілося кричати на весь світ, що, попри стереотипи, звичайна людина з адекватною підготовкою може її підкорити. Хоча мені всі казали, що це неможливо.
Ірина Галай закінчила факультет комп'ютерних наук Національного авіаційного університету. Працювала керівником відділу маркетингу в нафтовій компанії "Альянс Ойл Трейдінг". Торік відкрила компанію "Дермаколла", яка продає питний колаген. Альпінізмом захоплюється з 2013 року. Побувала на 15 вершинах. 2016-го стала першою українкою, яка зійшла на Еверест — найвищу гору світу.
"Здавалося, що не можу посадити літак"
Ірина Галай зійшла на гору Чогорі разом із дніпропетровцем 39-річним Дмитром Семеренком. До базового табору на висоті 6800 м їх супроводжував коломийський фотограф Назарій Кривошеєв, 27 років.
— Це була моя перша спроба піднятися без кисню. Не планував цього робити, але помітив, що темп без кисневого балону вдвічі швидший, — розповідає Дмитро Семеренко. — До четвертого табору самопочуття було класним. А перед штурмом почало нудити. Попросив шерпа — місцевого носія-провідника, щоб надів на мене маску, як тільки почну погано почуватися. Єдине, що вивчив і повторював, лежачи обличчям у сніг: No oxygen — "Немає кисню". Шерп постійно казав головному по рації: "Він не може йти. Зробить крок і — разів 12 дихає в кисневій масці. Ми не встигнемо, бо йдемо дуже повільно". На вершині гори був о 02:30.
Без кисню бачиш щось інше, ніж є в реальності. Наприклад, останні 200 метрів мені здавалося, що ніяк не можу посадити літак, а злітна смуга йде то вліво, то вправо. А я добре пілотую літак, — продовжує Семеренко. — Потім доходило, що я на горі. А ще здавалося, що шерп звертається до мене російською: "Мы сейчас оденем эту маску и полетим с тобой, котик, на второй скорости". Не міг зрозуміти, чому він мене так називає. Вже коли надів кисневу маску, повернувся до реальності.
Спуск був набагато складнішим, — говорить Дмитро. — Виснажений, бракує сил, майже відсутня концентрація. Одного разу сплутав мотузку і полетів донизу на півтора-два метри. Врятувало, що зачепився рукою за іншу. Тоді зрозумів, що треба зібратися, бо ще одна помилка може коштувати життя. Бачив, як летять рюкзаки. А шерп пояснював: "Ні, то не рюкзак. То — людина".
1 
1
Коментарі