— Коли переїхала в Саудівську Аравію, думала — довго тут не протримаюся. Усе навколо здавалося жовтим. Скрізь пісок, палюче сонце. Будинки огороджені високими мурами. Закриті дерев'яними віконницями вікна. Перший час через жахливу спеку мріяла про бокал холодного пива. Але тут сухий закон. Алкоголь можна знайти лише на прийомах у консульствах. Це лише для іноземців і дуже дорого, — розповідає 33-річна Христина Амірза з Івано-Франківська.
10 років мешкає у місті Джедда в Саудівській Аравії. Виховує трьох синів — 12-річного Карла, Віктора, 9 років, і 3-річного Михайла.
— Переїхала заради чоловіка Марка. Познайомилися у Німеччині, де відвідувала річні курси з вивчення мови. Спочатку не знала й не запитувала, якої він національності. Коли треба було підготувати маму до новини про одруження, казала: "Ну, може, він француз чи з якимось арабським корінням". Вона не вірила, боялася пускати в мусульманську країну. Але після знайомства із чоловіком змінила думку, бо Марк — християнин. Громадянство має канадське. Його батько — сирієць, мама — ліванка.
До переїзду в Саудівську Аравію не вірила, що десь настільки обмежують права жінок. Ініціювати розлучення може лише чоловік. Для цього має тричі сказати дружині арабською "тала". Навіть іноземки не можуть вийти на вулицю без безформної чорної сукні — абаї. Чоловіки також можуть їх носити, але білого кольору і за бажанням. Для них це прояв статусу.
Заборонено виходити з непокритою головою. Раніше була релігійна поліція, яка за цим слідкувала. За непослух могли побити чи кинути за ґрати. Зараз просто роблять зауваження.
У ресторанах окремі зали для одинаків і родин. Якщо свято роблять удома, ставлять перегородки. На родинних зібраннях жінки часто підбирають собі майбутню невістку.
Звичні в Україні справи перетворюються на жах. Перукарні розташовуються всередині вілли, щоб до них не потрапили чоловіки. Вікна ніколи не виходять на вулицю. Коридори темні. Відчуття, ніби йдеш до сутенера. Послуги стилістів і перукарів дуже неякісні, немає професіоналів. Стрижуть філіппінки або лівійки, вони приїжджають на заробітки. Маю знайому українку, яка працює в косметології та робить уколи ботоксу. У неї багато клієнтів серед багатих саудівок. Але ніде на це не вчилася, не має медичного сертифіката. Тому стрижуся й роблю косметичні процедури в Україні.
Мало хороших лікарів, незважаючи на сучасне й дороге обладнання. Двох старших синів народжувала в Україні. Молодшого — в Саудівській Аравії. Зважилася на це, бо чоловік має страхування найвищого класу. Воно гарантує медобслуговування з хорошими фахівцями. Було відчуття, ніби перебуваю в 5-зірковому готелі — велика окрема палата з усіма зручностями, триразове харчування. В іншому випадку не ризикнула б. Що нижче клас страхування, то гірші умови. Раніше мені допомагала лівійка. Розповідала, що в лікарні найнижчого класу її подрузі, яка народжувала, вирізали якийсь орган.
Спостерігаю, як за 10 років країна змінюється. Має відкритися перший кінотеатр. У деяких магазинах і ресторанах починають вмикати негучну музику. Раніше це вважалося гріхом.
Із допомогою чоловіка за півроку вивчила арабську. Він вільно розмовляє українською. Але з часу знайомства у побуті спілкуємося німецькою. Сваримося рідною мовою. Я переходжу на українську, Марк — на арабську.
Живемо в поселенні для іноземців. На території є великий супермаркет, кав'ярня й перукарня. Воно охороняється армією через можливість терактів. Люди з автоматами перевіряють усіх, хто проїжджає. Патрулюють вулиці. Зате тут менше відчутні мусульманські закони. Можу вийти на вулицю в шортах, водити машину. Але не маю права виїхати за межі поселення. Ще не набрав чинності закон, що дозволить сідати за кермо жінкам.
Будинок орендуємо. Купувати житло мають право лише громадяни країни. Іноземцям це дозволено, якщо інвестують у країну велику суму.
Пробувала вирощувати на подвір'ї огірки, помідори, перець, банани. Для цього купувала ґрунт, бо тут скрізь пісок.
Домовилися з чоловіком, що поїдемо із Саудівської Аравії в Канаду чи в Україну.
Одягає арабок у вишиванки
— Після переїзду отримала дозвіл на проживання через возз'єднання сім'ї. Працювати не маю права. Було дуже важко весь час сидіти вдома, — розповідає Христина Амірза. — Щоб відволіктися, вирішила пошити собі абаю. Місцеві дуже незручні, зшиті із синтетики. У спеку весь одяг під ними стає мокрий.
Надихнув бум вишиванок, що розпочався в Україні. Наші сукні довгі та лляні, добре носяться у спеку. Зробила їх більш подібними до абаї, що за фасоном нагадує халат. Так її зручніше одягти поверх одягу. Спочатку продавала сусідам і друзям. Потім взяла участь у місцевому ярмарку. Багато жінок почали цікавитися й робити замовлення. З'явилися клієнти із різних міст і столиці. Є дуже багаті араби, місцеві принцеси.
Абаї шиють в українському ательє. Бізнес також оформила в Україні. В Саудівській Аравії іноземцям не можна відкривати власну справу. Також тут немає професійних швачок. Жінки більше займаються родинами й живуть за кошт чоловіків.
7 
35413
Коментарі