Київський художник 57-річний Сергій Якутович працював із режисером Юрієм Іллєнком над фільмом "Молитва за гетьмана Мазепу". Стрічка з"явилася 2001-го. 10 днів тому 75-річний Юрій Іллєнко помер від раку.
Сергій Якутович відчиняє двері майстерні на вул. Горького.
— Кілька днів ходжу по майстерні й плачу. З Іллєнком ми познайомилися, коли мені було 10 років, — дістає з холодильника воду боржомі. — Мій батько працював художником на "Тінях забутих предків", де Іллєнко був оператором. Коли мені було 14, Юрій Герасимович прийшов до батька і сказав: "Позич сина на літо". Я потрібен був для зйомок "Вечора на Івана Купала". Там працював асистентом художника — фарбував коней у золотий колір. Зіграв в епізоді хлопчика. На знімальному майданчику зійшовся із Михайлом Іллєнком (брат Юрія Герасимовича, кінорежисер. — "ГПУ"). Жили в селі разом у наметі. Коли навчався в Москві, винаймав із Мишком квартиру.
Підпалює червоне "мальборо". Перед цим довго мне цигарку.
— Я не був другом Юрія Іллєнка, він був старшим на 17 років. У дитинстві був закоханий у нього. Він був красивий, піжонистий — справжній москвич у джинсах, який хрустів шкіряною курткою. 120 разів міг присісти на одній нозі. Юра робив годинники з дерева, які йшли. Тримав яхту. Побудував будинок навколо груші. Усе, що робив, було химерним, але практичним. Я питав: "Ну, як ви ікони на рибах малюєте?". Він говорив: "Якщо не сподобається, можна рибу з"їсти". Так мріяв про синів — і народив двох по 2 метри. Не міг жити без коханої дружини, хоча мучив і одну, і другу (актриси Лариса Кадочникова і Людмила Єфименко. — "ГПУ"). Вони обидві любили його. Не мав ніяких старечих маразмів. Я навіть запропонував, щоб сам зіграв Івана Мазепу, але він відмовився. Іллєнку завжди треба був спаринг-партнер. Цим партнером він вибирав себе. Через внутрішню боротьбу весь час був роздратований на себе, тому кругом шукав ворогів. Найбільшим ворогом був сам собі. На цьому ґрунтувалася його творчість.
Сергій Якутович зробив 1350 кв. м декорацій до "Молитви...". Частина лежать у підвалах Києво-Могилянської академії.
— Якось у мене здали нерви — так грюкнув по столу, що провалив його. За тиждень до закінчення зйомок потрапив до лікарні з інсультом. На майданчику були жахливі умови — голодно, холодно. За 20 днів ми зашили тканиною велику залу в палаці Румянцева-Задунайського в селі Вишеньки на Чернігівщині. Написав по ній 140 квадратних метрів живопису. Мені треба було довести, що можу. І в нього теж було прагнення довести свою силу. Казав: "Забирайте в Якутовича кисточки, давайте снимать кино!" — Юрій Герасимович говорив російською з московським акцентом. Був холодний у роботі. Ніколи не запитає: чи тобі холодно, чи щось їв. Але міг приходити в майстерню і годинами тут сидіти — дивитися, як працюю. Думаю, йому було добре зі мною. Коли я робив ескізи, він починав ревнувати: я теж так хочу. При всіх не говорив про геніальність іншого. Потім десь у мемуарах міг написати.
У фільмі Сергій Якутович зіграв в епізоді італійського художника Сержіо Якутелло. Герой малював Полтавську битву з поля бою.
— "Молитва за гетьмана Мазепу" — це невідомо-що. Але це повна свобода художника. Іллєнко робив із моїми декораціями що хотів. Я виготовив зі скла фігури для Водохреща — хрести, коні, Мазепа верхи. Вони мали нагадувати лід. Що він із ними тільки не робив — кров усередину наливав, фонтанував ідеями. Робота Іллєнку йшла добре — бо була родина, сини. Але, як будь-хто геніальний, він був одинокий. Коли йшов по студії, уявляв себе Наполеоном Бонапартом і одночасно відчував погляди нерозуміння і нелюбові себе. Це його додатково підштовхувало до боротьби.
Стрічку не транслювали на телебаченні. Її заборонили ввозити до Росії.
— Тут нам не могли простити 2 мільйони гривень. Хоча не всі кошти віддали, та й ті видавали частинами. Казали, що висмоктали всі державні гроші на один фільм. Насправді ці кошти Богдан Ступка з Віктором Ющенком знайшли в меценатів.
Говорить, що рік перед смертю режисера не спілкувався з Юрієм Іллєнком.
— У мене було своє горе — дружина померла. Запрошував його на виставки, але він — або зайнятий, або на дачі. Та й соромно було перед ним, що пішов працювати до петербурзького режисера Володимира Бортка у стрічку "Тарас Бульба". Іллєнко прокляв цей фільм. Про мою участь тільки сказав: "Якутович нічого не зіпсує". Ну уявіть, як дивитися в очі: я отримав президентський орден Івана Мазепи, а через рік "Золотого орла" — найвищу нагороду російської кіноакадемії. Бортко говорив: "Іллєнко знімає геніальне кіно, але його ніхто не дивиться. Я знімаю погане, але моє дивляться всі".
3 
1
Коментарі
2